Дмитро Шилов - Прихований Харків. Том 1, Дмитро Шилов

— Що ж так різко потемніло? Знову чи хмари находять? Хоч би сніг не пішов, бо я в кросівках.

Після цих слів дівчина махнула рукою у бік вимикача, і світло включилося. Вона й далі записувала. А я, відверто кажучи, продовжував офігивати.

— Магія, чи що? — спитав я сам у себе, а потім усвідомив, що поставив це питання вголос.

— Угу, — спокійно відповіла Алеся, так само сидячи за метр від підлоги. — Тут написано, що ти непогано володієш англійською. So, what can you say about our firm?

— Unfortunately, nothing, because I even don't know the name of your firm.

— Exactly, — радісно вигукнула дівчина, — тут теж плюсик. О, хлопчина, а ось наступний пункт дуже цікавий. Улюблений фільм — «Завжди говори так». Люблю Джима Керрі.

— Це там теж написано? — тицьнув я пальцем на аркуші в її руках.

— Повір, тут ще багато чого є, навіть… Ну, нічого собі! Улюблений серіал — «Як я зустрів вашу маму». Ножов, у вас чудовий смак.

Все, тепер я офіційно заявляю, ця дівчина мій ідеал, і я здаюся, ліміт моїх подивів на одну добу вичерпаний. Найлогічніше пояснення всього цього — я перехвилювався, і в мене почалися галюни. Сподіваюся, що Алеся не плід моєї запаленої уяви. Я розслабився і відкинувся на м'яку спинку дивану. Навіть якщо наступної миті в кімнату залетить мініатюрний птеродактиль з пацюком на своїх плечах, я не здивуюся.

— Ну що ж, Ножов Дмитре Юрійовичу, дякую, що виділили для нас час, ми вам передзвонимо.

Алеся, нарешті, стала ногами на твердий ґрунт, подивилася в мої очі та мило посміхнулася:

— Запитання?

Запитань було сотні, але я видавав із себе лише одне:

— То що, правда, магія була?

— Вона сама, — спокійно підтвердила дівчина.

— Ну, тоді всього доброго.

— До зустрічі.