Євгеній Шульженко - Гра почалась ІІ, Євгеній Шульженко

Степан перевдягнувся та пішов в душ, почистив зуби та повернувся в кімнату. Євген лежав на ліжку, мрійливо розглядаючи стелю, підперши голову руками.

Доречі, а що там цікавого було в телефоні? – спитав він у Степана, - Микола перевіряв зв’язок? Телефон ватажок віддав мені, - відповів хлопець та дістав телефон з кишені штанів, - в телефоні немає мережі. Хоча, можливо, в гуртожиток погано проходить сигнал. Я не думаю, - піднявся Євген та зацікавлено почав розглядати телефон, - якщо дорослі заснули, то хто керує мобільними операторами? Так, ніхто, - відповів сам собі, - тому зв’язку немає. Розумієш, весь світ заснув. Ну, як мінімум Столиця точно. Згоден, - відповів Степан, - але крім дітей до тринадцяти років. Ми не спимо. Як мінімум, розвідники нікого не знайшли в окрузі. Лише група дітей  житлового комплексу. Ми самі в усьому світі, це аж дивно якось. Це класно, - позіхнув Євген, - нам лишається взяти все під контроль, завести слуг та будувати новий світ. От і все. Ти мене інколи лякаєш, - всміхнувся Степан, - плани в тебе точно як у Наполеона. Лягай спати, завтра ми з тобою на кухні працюємо. Ти здурів? – обурився Євген, - я на таке не підписувався. Ти не підписувався, - фиркнув Степан, - я а записав нас обох. Добраніч. Добраніч, - пробубнів незадоволений Євген, - я маю бути правителем, а не поваром, охохо, - засміявся тихо хлопець.  

Степан вимкнув світло та ліг в своє ліжко. Закрив очі та вкрився. Вікно не закривали, комендант все одно не зможе сваритись. Вона спить. Всі дорослі сплять.