Владислав Валерійович Івченко - Найкращий сищик імперії на Великій війні

Ми вигнали і солдата, працювали з ним, стежили, щоб і не думав сіпнутися. Забили шість металевих кілків у землю, потім ще вперли дебелі дерев’яні палі у кабіну. Поспішали. Офіцери нервово кричали накази. Ми їх не розуміли, але робили те, що і інші. Закріпили сани, потім забігли в кабіни, увімкнули пропелери. Двадцять чотири величезних пропелери почали гнати повітря вбік від болота. Сани тремтіли, смикалися на кілках.

Он з’явилися перші трупаки. Вони впевнено ішли вперед, їх ставало все більше і більше, вони вже сунули на нас великою масою. Але ж вони ішли за газом, який розносив вітер. Тепер пропелери повернули газ, і за ним почали повертати трупаки. Вони підуть в обхід болота, не втопляться, продовжать наступ, знищуватимуть наших скільки захочуть, а потім на зміну цим трупакам прибудуть нові, зроблені з наших же солдатів.

— Німці тікають, — сказав Четвер.

Уже потроху світало. Ми побачили, що німці тікають від саней із пропелерами до дерев неподалік. Мабуть, бояться, що трупаки можуть не повернути і напасти на сани.

— Нам треба зупинити всі пропелери! — крикнув я.

— Слухаюсь! — Четвер кивнув. Не питав, для чого.

— Зараз, хай німці відійдуть, і підемо. Вимкнути всі! — наказав я.

— Добре.

— Ми мусимо відволікти трупаків на себе, у болото, щоб вони там утопилися. Інакше вони підуть далі і розтрощать наших.

Четвер кивнув.

— Ми можемо загинути! Точніше, напевно загинемо, бо їх тисячі. Якщо хочеш, можеш утекти, — сказав я йому. Він був молодий хлопець, йому ще жити і жити. Не те що мені.

— Я з вами, Іване Карповичу. — Він був спокійний. Мене аж трясло усього, а він був такий спокійний.

— Тоді вперед. Тільки той, цього треба зв’язати. — Я показав на німця.

Четвер швиденько зв’язав його, поклав на підлогу. Ми вийшли за кабіни. Німці вже відбігли далеченько, а трупаки насувалися і помітно брали вбік. Ми побігли. Виявилося, що дверцята кабін замкнені. Доводилося вибивати прикладом гвинтівки. Один пропелер зупинився, ще один, ще. Ми бігли від саней до саней. Ось уже половина зупинилася. Німці, мабуть, зрозуміли, що відбувається щось не те. Невеликий загін побіг до нас із берега. Ми вимикали далі. Я озирнувся і помітив, що трупаки почали забирати в наш бік. Ішли за вітром. Їх було вже багато. Вони оточували нас. Позаду болото, праворуч німці, а попереду і ліворуч трупаки. Бігти немає куди.

Почулися крики. Це хтось із німців побачив, як ми бігаємо від саней до саней. Постріли. Ми зупинили останні вентилятори. Відповіли німцям. Вони попадали у сніг. Трупаки наближалися вже просто на нас. Можна було спробувати тікати у болото, сподіваючись, що воно підмерзло. Але болото було чорне, без снігу. Воно не замерзло. Воно проковтне нас.

— Може, на санях спробуємо? — спитав Четвер.

— На санях? На санях! — заверещав я. — Виймай кілки!

Четвер почав звільняти одні сани, я інші. Потім завели їх. Я поставив свої кабіною до кабіни саней Четверга. Німці, зарази такі, стріляли і дуже заважали. Я почув, як Четвер скрикнув. Схопився за бік.

— Їдь на мене! — крикнув я товаришу. — Газуй! Газуй! — закричав я і почав махати руками, показував, щоб він збільшив оберти.

Четвер зрозумів. Його сани почали штовхати мої, які посунулися в бік трупаків. Сікли повітря гвинтом. Кілька куль влетіло в кабіну. Потім я побачив, що німці, які намагалися нам завадити, побігли геть. Бо на позиції, де стояли сани, вже забігли перші трупаки. Їх було багато. І ми рухалися просто на них. Мої сани було повернуто до трупаків пропелером, який уже добряче розкрутився. Сани Четверга штовхали мої. Трупаки не звертали на нас уваги. Мабуть, вони нападали лише на людей, а тут якісь механізми.

Коли мій пропелер врізався у трупаків, сани здригнулися. Я відчайдушно тиснув на газ і бачив, як шматки трупаків розлітаються навкруги! Ми шинкували їх, наче капусту.

— Вперед, Четвер, вперед! — кричав я, хоч він у своїй кабіні мене і не чув. Але робив усе правильно, штовхав мої сани, які розрізали натовп трупаків, наче гарячий ніж масло.

Ми досить швидко рухалися вперед, рубали трупаків на шмаття, а вони навіть не спробували напасти на нас, тупцювали собі вперед! Я побачив, як перші трупаки вже досягли болота. І пішли далі! Не помітили болота! Невже воно замерзло? І вони пройдуть по льоду далі, щоб знищити наших! Чорт! Але ж болото чорне, сніг на ньому не тримався! Воно мусить забрати трупаків! Мусить! Ми рухалися вперед, пропелер моїх саней розчищав нам шлях, рубав трупаків, здригаючись від ударів. Руки, ноги, голови, шматки тіл летіли з-під безжального гвинта, а я все тиснув на газ, щоби рух не припинився. Позаду нас трупаки лізли у болото. Он німці з екіпажів саней спробували прорватися до своїх машин, щоб увімкнути двигуни, але трупаки вбили їх, здається, вони вбивали все живе, що траплялося їм на шляху! Трупаки далі лізли у болото. Все було б добре, але трупаки бігли по болоту, наче по твердій землі, так вони просто перебіжать його і...

Перші трупаки почали провалюватися! Мабуть, лід на болоті таки був, але не дуже товстий, і коли трупаків набігло багато, вони почали провалюватися! Борсалися у багнюці, намагалися вилізти, але тільки загрузали більше! До того ж інші трупаки ішли вперед, не звертали уваги на тих, хто впав, далі втоптували їх у багно, потім провалювалися самі, тонули, їхнє місце заступали інші.

— Не пройдуть! Не пройдуть! — заверещав я.

Постріли. Кілька куль розбили вікна кабіни. Одна поцілила в мене. Я закричав. Трупаки, що проходили повз, почули цей крик і почали зупинятися. Спершу ішли поруч, навіть не помічали, що мій пропелер їх рубає, тепер зупинилися, а потім і зовсім полізли до кабіни. Четвер побачив це, максимально натиснув на газ. Ми спробували втекти, але попереду була ще така маса трупаків, що ми загрузли у ній. Гвинт моїх саней не встигав прорубувати хід і зав’яз у тілах, двигун чхнув і заглух. Тим часом трупаки, мабуть, відчувши живу людину, полізли до кабіни. Я рубонув шаблею одного, другого, але їх було занадто багато. Вискочив через люк на дах кабіни. Побачив, як Четвер махає мені рукою. Стрибнув на кабіну до нього. Четвер дав задній хід. Виїхав з-за моїх саней, які вже обліпили трупаки, спробував пробиватися вбік. Я заліз у кабіну, сани струшувалися від