Владислав Валерійович Івченко - Найкращий сищик імперії на Великій війні

зіткнень із трупаками, ми їхали вперед. Раптом знову постріли. Хтось стріляв по нас, хтось живий.

— Он звідти! — прошепотів Четвер і показав на кілька дерев неподалік. — Потримайте кермо, я їх зніму!

— Не можна! Якщо трупаки побачать, що всередині кабіни живі, вони знищать нас. Їдьмо! — наказав я.

Ми попадали на підлогу, я рукою тиснув на педаль газу. Корпус наших саней бився об трупаків, ми збивали їх із ніг і їхали по них, пропелер позаду сік тих трупаків, які намагалися підвестися. Ми сунули вперед, іще постріли, ми не відповідали, потім ударів об корпус стало менше, ми поїхали швидше. Я визирнув і побачив, що натовп трупаків почав рідшати. Ми потроху набирали швидкість, збивали останніх, коли раптом знову постріли. Двигун почав кахикати, а потім зупинився. Пропелер іще крутився, а потім теж зупинився. Ми лежали на підлозі, не рухалися. Трупаків навколо було небагато, головне, щоб вони нас не помітили.

Вони і не помітили, проходили повз, прямували до болота, де тонули. Ми вилізли з саней і побігли геть від трупаків. Поспішали до лісу неподалік. Я аж не вірив, що нам вдалося врятуватися. І правильно робив, що не вірив, бо несподівано почувся стукіт копит. Ми побачили загін кавалерії, що поспішав до нас. Німці, мабуть, їхня розвідка, це вони стріляли по нас, намагалися завадити. А тепер хотіли вбити чи узяти у полон. Ми з Четвергом упали у сніг і почали відстрілюватися. Німці розсипалися і стали нас оточувати. Двох ми вбили, кількох поранили, але німці не звертали уваги, просто оточували. Їм лишалося почекати, поки в нас закінчаться набої. Ми зарилися у сніг. Німці теж. Стріляли в нас. Не хотілося думати, що буде далі. Чортова розвідка!

— Аероплан! — прошепотів Четвер.

Я прислухався. Справді, гуркіт аероплана. Підняв голову, зразу кілька пострілів по нас, кулі засвистіли над головами. Притиснувся до землі. Обережно повернув голову. Аероплан. Лижі замість коліс. Івлєв! Я одразу впізнав його моноплан! Зняв із себе шинель. Німці стріляли. Я підняв шинель на гвинтівці. Німці стріляли ще більше, перетворивши шинель на друшляк. Одна куля попала мені в бік. Я кинув гвинтівку.

— Що, Іване Карповичу? — спитав Четвер. Він і сам був поранений, але не скаржився, не стогнав.

— Нічого, все добре! Ліва рука.

Між тим аероплан помітив нас, розвернувся. Німці намагалися відлякати його пострілами. Застрекотав кулемет! З аероплана! Він почав згори висікати німців!

— Андрюха, — усміхнувся Четвер.

Аероплан почав нарізати кола і поливати німців чергами з кулемета, судячи зі звуку, англійського льюїса. Німці пострибали на коней і помчали далі. Аероплан же помахав крилами, потім зробив коло і почав сідати. Ми з Четвергом побігли до нього. Знову постріли, німці не хотіли нас відпускати, але ми були далекувато. Аероплан розвернувся і поїхав до нас. У ньому були Івлєв та Андрій. Ми з Четвергом заскочили в аероплан, той почав розганятися і відірвався від землі.

— Живі! — закричав Івлєв, коли ми вже набирали висоту.

— Живі! — захрипів я. — Направили трупаків у болота, вони там усі втопляться!

— Я бачив! Браво, Іване Карповичу, браво! Повертаємося до штабу! — кричав Івлєв.

— Ні! — заперечив я.

— Чому?

— До котловану!

— Для чого?

— Треба!

Івлєв подивився мені в очі.

— До котловану! — прокричав я, скривившись. Я був двічі поранений і відчував, що потроху слабшаю.

— Іване Карповичу, ви весь у крові...

— Котлован! — торочив я своє.

— Слухаюсь!

Івлєв повернув аероплан. Добре було видно, як трупаки хвиля за хвилею зникають у болоті. Кожна подальша хвиля проходила по тілах інших трупаків трохи більше, але потім неодмінно тонула. Болото тягнулося на багато верст і могло прийняти не одну таку армію трупаків. Повз болото пройшло лише трошки трупаків, кілька сотень, не більше.

Ми віддалялися від болота. Я попросив Івлєва підлетіти до котловану з тилу. Ми сіли просто в полі і побігли до навколишніх будинків. Той, у якому сиділи спостерігачі, був забарикадований. Але удару з тилу німці не чекали, навіть охорони не виставили. Я наказав узяти кілька каністр із гасом, залишених військами. Тим гасом облили будинок і підпалили. Узявся дуже добре.

— У полон не брати, — прошепотів я хлопцям.

Ми засіли навпроти дверей, бо ж вікна були заґратовані, через них не пролізеш. Андрій наставив свій кулемет, ми — гвинтівки.

— Іване Карповичу, треба узяти в полон тих учених, які розробили газ. Ми б теж могли використати трупаків! — прошепотів Івлєв.

— Ні.

— Це ж може зберегти життя тисячам наших солдатів!

— Це може призвести до того, що солдатів почнуть убивати, щоб зробити з них непереможних трупаків! — заричав я.

— Але...

— Виконувати! — обірвав я Івлєва. Той кивнув і кудись побіг.

Будинок, зроблений із дерева, вже добре запалав, вогонь легко пішов угору по стінах. Всередині почулися крики, зчинилася тривога. Ось відчинилися двері, з них почали вистрибувати люди. Андрій сік їх із кулемета, нам із Четвергом залишалося тільки підчищати з гвинтівок. Перестріляли усіх. Вогонь охопив весь будинок, всередині почало щось вибухати. Ми побігли до аероплана. Треба було поспішати, бо німці вже могли бути поруч.

— Що це? — спитав я Івлєва, який тягнув якусь металеву каністру.

— Я узяв про всяк випадок того газу! — закричав авіатор. — Якщо німці знову спробують застосувати трупаків, я віддам його нашим ученим, щоб вони могли ним скористатися. Але тільки тоді! — пообіцяв Івлєв.

— Добре. Летімо. — В мене не було сили сперечатися.

Ми дуже вчасно злетіли, бо вже згори побачили колону німецької кавалерії, яка наближалася до котловану з тилу. Ми полетіли до лінії фронту. Пощастило, що не зіткнулися з німецькими аеропланами. Летіли над полем битви, де загинув цілий наш полк і два батальйони резерву, потім над болотом, де досі тонули залишки трупаків. Невелика їх частина таки проминула болото і зараз атакувала наші позиції. Усього кілька сотень, але кулі їх не брали. Трупаків доводилося піднімати на багнети. Для цього було потрібно, щоб на одного трупака припадало три-чотири наших солдати. Навіть цей невеликий загін ледь зупиняли силами цілого полку. Ми полетіли далі. Побачили, що й наші підтягують резерви до лінії фронту.

Невдовзі вже сіли біля штабу. Мене та Четверга відразу віднесли до шпиталю, де обробили рани. У Четверга була серйозніша, він утратив багато крові. А мені роздробило кістку на