Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— Мені подобається, — сказала Алексу.

— Тоді вирішили.

— Може, і правнуками одразу порадують, — сказав дідусь.

— Ні, — похитала головою, на посмішку й натяку не було, рідні одразу помітили, — спершу деякі справи вирішимо, потім дітей... Тоді треба замовити завтра запрошення й усім роздати.

— На нас теж, — сказала мама, — я збережу на пам'ять!

— Добре, мамо.

— Ви батькам Алекса говорили? — запитав батько.

— Мої дізналися самі, — сказав зніяковіло Алекс, — батько на мене подивився і просто запитав, коли весілля. А потім сказав, що в мене на обличчі все написано і не потрібно бути менталістом. Але скоріше за все він побачив, що я вибирав браслети.

— Тоді ми домовимося з твоїми і влаштуємо сімейні посиденьки! — сказала мама, плеснувши в долоні. — Просто не віриться, моя дівчинка вже зовсім доросла, а така крихітка була, таке кошеня маленьке.

— О, так, кошеня було дуже милим і спритним, — сказав дідусь. — Раніше й подумати не міг, що діти можуть так рано обертатися. А потім ще Тім вирішив, що хоче в пухнастому вигляді з Лією гратися.

Хлопця якраз упіймали і лоскотали, і цілували батьки. Він задоволений попискував. А потім перебрався до мене на коліна. І сидячи біля мене, поїв ще мій торт. Януш тільки головою похитав і відрізав мені ще порцію і забрав дрібного собі.

— Лія теж любить цей торт, не тільки ти, карапуз пухнастий.

Тимко посміхнувся і миттю обернувся на кошеня, Януш не розгубився, втримав моторне кошеня.

— Вдруге такий фокус зі мною не пройде, — сказав брат і чмокнув кошеня в ніс. — Ти зараз так Лію нагадуєш, але щось мені здається, сестра менша була.

— Худіше, — сказала мама — дівчинка все ж таки. Алекс, я з твоїми батьками домовилася на завтрашній вечір. Ви ночувати в нас залишитеся?

— Якщо що, зачиняйте двері на ключ, — сказав Ронбер, — ми замки поставили в кімнати дорослих, а то маленькі хулігани люблять прийти в найнесподіваніший момент.

Було дуже приємно провести час у колі сім'ї. Алекс одразу підтвердив бронювання нашого весільного вбрання. А коли залишилися наодинці, я обрала кафе.

— Що тебе бентежить?

— Є ймовірність, що на наше весілля заявляться найманці. І ця ймовірність дедалі чіткіша.

Ми сиділи на ліжку, коханий ліг на спину, поклавши голову мені на коліна.

— А давай, їх заздалегідь спіймаємо і не дамо зіпсувати наше свято?

— Можна, але на карті бачу, що краще, щоб я в цій авантюрі не брала участі.

— Ти скажи, хто впорається, я все організую.

— Ти, Анрес, Теос і Гор. І ще можеш із четвірки твого батька менталіста попросити допомогти.

— Добре. Завтра тоді ще з ними зустрінемося, і ти нам покажеш, кого ловити і де. Я не дозволю, щоб різні особистості зіпсували наше весілля, я на нього надто довго чекав.

— Давай тоді зараз запрошення перевіримо, я завтра зранку відправлю до друку. Потрібно список перечитати, у мене таке відчуття, що я когось забула.

Улюблений нагадав дописати магістрів Оура, Шаєра, брата Тейліна.

— Ще запитай у дідуся, може ректора запросити?

— О, так. Завдяки йому я провела частину дитинства в академії і вельми з користю. Ще думала про старосту.

— Можна, ти в нього запитай, якщо захоче.

Рорк дуже здивувався запрошенню, але сказав, що обов'язково буде.

— Так начебто тепер усе. Ти магістра Лішкорта з дружиною запросила?

— Так, у них одне запрошення на двох, там навіть прописано, що він із дружиною. А Тейліну дописала, що ще й із дітьми. Так-с, ще потрібно дідусеві Севіру передати запрошення і дядькам. Ми точно потягнемо цю гулянку?

— Лія, сонце, потягнемо.

До нас у двері постукали і заглянув батько. Усміхнувся, коли нас побачив.

— Як ви?

— Запрошення перевіряли.

Батько сів поруч зі мною й обійняв легенько за плечі. Алекс сів на ліжку, щойно батько зайшов.

— Хотів попросити вас пожити з нами цей місяць.

Коханий усміхнувся.

— Добре.

Питання про ректора написала дідусеві Теосу. Він швидко відписався:

"Запитаю в нього". А через деякий час надіслав відповідь "Буде, робіть на нього з дружиною запрошення. Він дуже зрадів".

Вранці ми прокинулися від того, що між нами з Алексом вмостилася малятко Іза. Я її обійняла і поцілувала в щічку.

— Алекс, — покликала коханого.

— Бачу, — простонав він, — я начебто двері зачиняв учора. Як ти зайшла?

— Відчинила, — пролепетала малеча зніяковіло і обійняла мене.

Коханий обережно вибрався з-під ковдри і пішов одягатися.

— Виспалася? — поцікавилася в кнопки.

— Угу.

— Тоді пішли вмиватися.

Ось тільки пішла вона на моїх руках. Добре хоч дала одягнутися. Через годину спустився Дерек із дружиною.

— А я думаю, куди моя донька поділася?!

— Дерек, вона вміє відчиняти зачинені двері.

Брат зніяковів і підхопив свій скарб на руки. Мабуть, знав про це. Бо сказав зі зітханням:

— Особливо добре магічні замки розкриває. І не розуміє, чому це ми закриваємося від неї. Якщо залишаємо двері прочиненими, то вона ігнорує і не заходить. Ну, у більшості випадків.

— А як ви тоді? — здивувався Алекс, роблячи нам трьом чай.

— Невелика ілюзія, що хтось спить і щит, що гасить зайві звуки.

— Ліє, ти що на сніданок будеш?

— Торт, якщо він ще є.

— Ми спеціально для тебе відклали, — усміхнувся брат і показав тарілку, накриту кришкою.

— А мені? — пискнула дрібна.

— А тобі кашу, це торт Лії.

Дерек миттю відволік доньку, показуючи, що буде їй готувати, і дав їй вибрати, що вона хоче до солодкої каші.

— У дітей Гора такий фокус не проходить, — зітхнув коханий. — Я поки жив у нього, кілька разів залишав собі на ранок тістечка. Вони таку істерику закочували. Щоправда, у Гора нерви залізні, сказав ні, значить ні, а там хоч головою об стіну бийся, не допоможе. Зате на дружину його діє, але вона навчилася стрілки на чоловіка переводити. Мовляв, якщо тато ваш дозволить тільки тоді. А так типу мені теж заборонив вам давати.