Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

Глава 34.

— Вау! — тільки й змогла сказати, коли побачила будинок. — А моя кімната залишилася?

— Звісно, сестричко! — Януш уже був удома і згріб мене в обійми.

— Мені здається чи ти більший став?

Помацала брата, він відверто ірже з моєї перевірки.

— Хм, м'язи, думала жирок. З тим, як вас годують, було б не дивно.

— Знала б ти, як нас ганяють! Нормативи щотижня здаємо, а все завдяки дідові. Заїкнувся шефу, що офіцери всі поголовно зледащіли після академії. Нас як почали ганяти, половина мало не здохла.

— Правильно, нічого розслаблятися. Я їсти хочу! І не хочу готувати!

Брат знову розсміявся.

— Ми стали наймати парочку жінок, щоб нам готували і прибирали будинок. Нашим дружинам вистачає і за дітьми стежити. Тут всією сім'єю часом не можемо за всіма встежити. І їх ловлять патрульні на вулиці.

Мені одразу наклали велику порцію м'ясного салату і вареної картоплі. Брат з посмішкою спостерігав, як я їм, і поки не питав про практику. Але я ж бачу, що йому цікаво.

— Лія! — радісний вигук мами.

А я на неї дивлюся округлими очима.

— Мамо, а в тебе який термін?

— Усього двадцять тижнів минуло. Просто їх же двоє, ось я і велика стала. Мене в декрет виперли сьогодні. Мало з головним лікарем не посварилася, добре, що твій батько вчасно мене зупинив. Ти ще не розповідала про практику?

— Ні.

— От і добре, усі зберуться і розкажеш. Алекс прийде?

Я зніяковіло кивнула. У мене для рідних була ще одна новина. І судячи з хитрих очей братика, він у курсі. Першими прийшли дружини братів із дітьми зі школи. Малі одразу кинулися мене обіймати. Брати і дідусь із сім'єю прибули за дві години і одразу за ними Алекс.

— Доставка з хвилини на хвилину, — сказав Януш Алексу.

— А що ви замовили? — запитала мама.

— Тортик, — сказав збентежений Алекс.

Батько дивився на нас задоволеним поглядом, здається, він усе зрозумів.

— Ми з чого почнемо? — запитала в коханого.

— З практики, звісно, ти мені теж нічого не розповідала.

— Ну, практика як практика. Той самий ліс, що й у Януша на першому курсі. Уся та сама схема, навіть магістр Гаурз був. Магістр Ялин нас потім у лісі зустрів, притому так, що половина заїками стали. Він вийшов у вигляді ведмедя і прикинувся диким. Начебто й хлопці в групі, але так верещали. Ми з магістром оглохли.

— Ти його впізнала? — здогадався батько.

— Складно не впізнати того, з ким по смузі перешкод кожен божий день бігала. Ми ж у другій іпостасі проходили. Найцікавіше, вийшов він до нас безмісячної ночі, коли ми вже спати збиралися. На третій день. Якраз уже були два магічні лабіринти і збирання всякого-різного корисного і їстівного в лісі, щоб вижити. Типу що зловив, те й з'їв. Весело було б, якби натовп хлопців не розполохав усю дичину в окрузі. І до кінця третього дня всі були втомлені й голодні, а я ще й зла. Ці дітки дорослі за мною тягалися і не давали пополювати нормально. Ми таким натовпом навіть небезпечну живність розполохали.

Підсунула собі чай і трохи попила, змочуючи горло.

— Загалом, після появи магістра, більша частина групи розбіглася лісом і отримала незалік. Вони зараз по новій практику проходять, сподіваюся, у магістрів нервів вистачить. Там ще на цей захід магістр Райс пішов, боюся, частина групи точно заїками стануть.

— А що було після, коли група розбіглася? — запитав батько, відсміявшись.

— Я привіталася з магістром і лягла спати. Заявивши, що цих ідіотів ловити не буду, і вони мене задовбали. Він обернувся і віддав мені пайок і медових стільників. Хоч поїла перший раз за три дні. Потім лягла спати. Хлопчаки, заспокоївшись, повернулися, щоправда, не всі. Частина все ж таки загубилася і ми їх шукали вже вранці. Потім мене, старосту і ще п'ятьох, хто не втік і не верещав, відпустили пополювати, а решту розпікали.

— Ті, хто не кричав, мабуть, на тебе дивилися, — сказав дідусь Теос.

— Ага, Рорк усе ж таки майбутній альфа і староста, йому статус не дозволяє верещати. Він просто подивився, що я не ворухнулася і потім сам згадав, хто в нас куратор. Навіть привітався перший. Ось власне і все.

Задзвенів дверний дзвінок.

— Я зустріну, — сказав Януш з усмішкою, — замовляли твій улюблений сестричка.

Ми з рідними оновили чашки з чаєм і дітям поставили тарілочки під торт.

— Я так розумію, нас ще чимось хочуть потішити, — сказав батько з усмішкою.

Мама, дивлячись на нас з Алексом, усміхалася.

— Я зробив Лії пропозицію вийти за мене заміж, і вона відповіла згодою, — нарешті озвучив нашу новину Алекс.

— Фух, я вже думав, ти їй кошеня зробив, прям від серця відлягло, — сказав Дерек і підхопив свою доньку на руки. — А так, ми давно цього чекали. Я навіть радий і не ревную, майже.

Алекс усміхнувся на його слова. Нас обійняли всі і привітали.

— Так, а на коли, вирішили вже?

— Хотіли з вами порадитися, — я човгнула ніжкою, — ми хочемо через місяць. Так, щоб на канікулах встигнути. І поки молодші не народилися.

— Ми за, — погодилася мама, витираючи сльози щастя серветкою. — Нас багато, все встигнемо. Ви головне скажіть, чим допомогти?

— Та чим, грошима звичайно, — сказав дідусь.

— Взагалі-то, ні, — Алекс усміхнувся, — у мене був час накопичити достатньо і на весілля, і на будинок, і на пенсію. Потрібно було якось від нудьги не померти, поки хтось дорослішав. Якщо ви згодні, то залишилося тільки фотосесію організувати і решту гостей попередити. Кафе ми майже визначили, Лія перевірить яке краще і безпечніше. Костюми вибрали, залишилося підтвердити замовлення. Браслети я замовив і днями заберу і вирішимо, де відпочити після гулянки.

— Так, наше улюблене місце в культурному лісі, — одразу видав пропозицію Дерек.

— Точно, — підтакував Ронбер, — Ти ж у курсі, що ми там регулярно будинок орендуємо влітку. Там є де поплавати, побігати лісом. Особисто для вас арендуємо окремий маленький будиночок, щоб ви не бентежили дітей своєю пристрастю. А їсти можна буде у великому будинку. Відстань там усього пара кілометрів, для дорослих перевертнів дрібниця. А ось кошенята, які ще не обернулися і ті, що обернулися, так далеко не заходять.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍