Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— І як, діє? — запитав Дерек.

— Моментально. Діти вже знають, що концерт перед татком — згубна справа, він стоятиме з кам'яною фізіономією і просто спостерігатиме, чим справа закінчиться. Якщо дружина буде поруч, то її заспокоюватиме, а не кошенят. І може нашипіти на дітей, якщо вони своєю поведінкою маму зайвий раз засмутили.

— Часто йому концерти закочують?

— Старші вже перестали. Але там же ще один підростає.

— І ще не один буде, — сказала я з усмішкою.

— Можна я йому не буду говорити? — запитав Алекс.

— Звісно, він сам дізнається, з часом. Алекс, а коли до нас прийдуть гості, яких ми обговорювали?

— Увечері, разом із моїми батьками.

Пілікнуло повідомлення на планшеті, перевірила і насупилася. За ідеєю мала б радіти, що запрошення сьогодні будуть готові і їх можна отримати. А ось ведіння, яке слідом накрило, засмучує. Коханий забрав планшет і замість мене пише повідомлення, щоб кур'єром доставили на таку-то адресу.

— Це за квартал звідси і там зручно буде їх ловити.

— Ти бачив?

— Звичайно, і дуже радий, що зараз моя голова на місці і мозок не намагається витекти через вуха.

Брат тихо сміється, Іза вже їсть і дивиться на нас із цікавістю. Ми з Алексом дивимося одне одному в очі, і він бачить те саме ведіння, що і я.

— Ну, гадаю троє твоїх братів мені допоможуть спіймати одного найманця.

— Звісно, — миттю погодився старший брат.

— До вас він не підійде, — зітхнула я, — ти ж бачив те саме, що і я.

— Але ми будемо поряд.

Я зітхнула, згадала ліс і всі тренування, що були.

— Впораємося, даремно мене стільки ганяли. Але все одно мандраж. Головне, щоб кур'єр вижив.

— Постараємося.

До нашої справи ще батько долучився і дідусь поправив нашу самодіяльність. Тож з боку здавалося, що я сама пішла зустрічати кур'єра. Хлопець ішов до мене блідий і було видно, як його трясе. Значить, знає про найманця. Зобразила рука—обличчя і похитала головою. Кур'єр, бачачи мою реакцію, сповільнився.

— Сподіваюся, з якістю друку не напартачили?

— Усе ідеально, пані.

— Яка я тобі пані, — зітхнула — просто нервова кішка-наречена. У посилці підстава або зараз з'явиться.

Хлопець мотнув головою, а потім кивнув. Кивнула у відповідь.

— Кидай поруч із собою на траву і дуй звідси.

Просити двічі не довелося, біг так, що тільки п'яти виблискували. Запрошення я не піднімала, повільно оглядалася. Щит у мене був піднятий до виходу з дому і рідним батьком посилений. Дар показував, що найманець поруч, але поки не підходить. Він відчуває підступ, а нам його потрібно виманити.

— Зрештою ще раз передрукую, — сказала ледь чутно і почала присідати, піднімати запрошення.

А при цьому роблю вигляд, що розслабилася і не хвилююся про напад. Але коли стала присідати, відчула що він у мене за спиною. За кілька міліметрів від запрошень зупинила руку і створила атакувальне заклинання і ще кілька не до кінця сформованих. Різким перекатом пішла в бік від захоплення й атакувала першою. Що найцікавіше, на найманці було заклинання хамелеон, він зливається з навколишнім середовищем, і по нормальному його не видно. Тільки під час руху видно як рябить повітря. Моє заклинання він майстерно відбив і кинув у мене якусь чорну стрічку. Інстинкт спрацював раніше, ніж мозок, і я пішла з траєкторії її польоту. Але вона полетіла за мною. Спалах заклинання і чорна стрічка обсипалася попелом. А повз мене пронеслися брати, до того ж Дерек і Януш у людському вигляді, а попереду них пролетіли Алекс і Ронбер у котячому вигляді. Притому котів я помітила, тільки коли озирнулася. Вони були просто як розмиті тіні. Мене спіймав в обійми батько і швидко перевірив, що я ціла.

— Вибач за затримку, потрібно було його спровокувати.

— Знаю.

Два коти повалили найманця і він став видимим. До них уже підбігли брати й скували темного мага. Він шипів і лаявся незнайомою мовою.

— Ти щось зрозуміла?

— Тільки завдяки дару, він лається нецензурно. І каже, його пан тепер покарає. Потрібно його закрити десь у надійному місці й допитати. Думаю, багато цікавого дізнаєтеся. Януш, якщо що, перекладе.

— Як? — вигукнув брат — Я нічого не зрозумів із його лайки.

— Допоможеш нам, і братові підкажеш як, — сказав батько з усмішкою.

Коли темного забрали, підняла запрошення. Їх завбачливо добре запакували. І вони були в ідеальному стані після того, як я розмотала багато шарів спіненої плівки. Але це було ввечері. А одразу, довелося їхати у відділок і брати участь у допиті.

— Може, просто даром скористаюся і розповім його завдання і покажу все? — запитала через годину безрезультатного допиту.

Темний просто мовчав і ні на кого не реагував. А коли я висловила свою пропозицію, подивився на мене так злісно, немов я його особистий ворог.

— Мовчи в ганчірочку і далі, — сказала йому, — мені пофіг твоє мовчання. І так можу про все дізнатися, навіть про найпотаємніші твої думки. Про все, що ти колись знав, любив, боявся і ненавидів.

Ось тепер він хотів мене вбити.

— Не захлинися отрутою, Джошуа. Отже, що нам потрібно дізнатися? — запитала у слідчого, ним був мій батько.

— Хто його найняв?

— Його пан і повелитель, той темний, що прийшов через портал. Фоторобот тобі дати чи фотка є?

— Фотографія вже є. Ім'я його знаєш?

— Уже так. Але краще тут не говорити. У них якийсь пунктик на іменах. Типу знаючи справжнє ім'я, можна нашкодити. Хочеш, назву тобі ім'я твого "улюбленого" пана.

Найманець аж посірів від натуги, але сказав:

— Ні.

— Його тільки ледве клятва не вбила, — пояснила батькові, — він навіть помислити не може без наслідків про шкоду своєму панові. Зручно. Він, до речі, знає як звідси втекти. І щоб він не рипався, треба супер-пупер нові артефакти вдягнути.

Вимовляла я це таким саркастичним тоном, що батько зрозумів, що я хитрую. А за склом, Януш переклав шефу: