Делісія Леоні - Повстала з попелу, Делісія Леоні

— Хочеш правити – позбудься їх. Хочеш вижити – позбудься їх. Даю тобі шанс, Деміане, врятувати своїх рідних від усіх королівських незгод.

— Припини це! Дай можливість врятувати її та дитину! Я зроблю все, що захочеш, але тільки після того, як її життю нічого не загрожуватиме!

Я чудово розуміла, що мені варто позбутися цих двох жінок, але… зробила помилку і змилостивилася.

Мені надали нову кімнату. Деміан посилив біля мене охорону, хоч я вважала це повною дурістю. Ну, хіба що… охороняти мене від жіночих рук сімейства Нортрон. Після того, як лікарі провели все необхідне лікування і переконалися, що життям матері та дитини нічого не загрожує, Деміан повернувся до мене.

Ще стоячи на порозі, я побачила в його очах блискучий гнів.

— Розплющ очі, Деміане, вся моя постіль порізана її ножем. У її руках ти знайшов знаряддя вбивства. До того ж, у неї на лобі не було написано, що вона вагітна. До речі, а де її чоловік? Вбито? Виконав місію, зробив дитину, і ви його вбили так само, як ти вбив свою першу дружину?

— Не твоя справа, Торі. Моя сім'я – не твоя турбота. Але я не дозволю нікому вбивати мою родину! Досить смертей! Ти навіть гадки не маєш, як важко зберегти свою кров протягом стільки років! До того ж, народити синів! І я, зрозуміло, не замкну своїх рідних у в'язниці!

Я посміхнулася, сидячи у кріслі.

— Мій любий чоловіче, ти досі вважаєш мене підходящою кандидатурою у твої королеви?

Чоловік закотив очі і похитав головою.

— Що ти хочеш, Торі? Рейлі стежить за кожним кроком. Рейлі може проникати в нашу свідомість і керувати нами так, як йому заманеться. Я знаю, що його голос звучить і у твоїй голові. Я впевнений, що діями Дез керував саме він.

— Не бачу сенсу Рейлі вбивати мене. Йому потрібна я, а не ти.

Я примружилася, розглядаючи Деміана. Раптова думка спала мені на думку.

— Може, ти ревнуєш, що не ти тут став найголовнішим? Ти виявився лише іграшкою в його руках лише для того, щоб дістатися мене.

Чоловік зло скривився.

— Не дуже райдужна перспектива бути знаряддям зла. Повторюся ще раз, Торі. Рейлі стежить за нами і знає кожен крок. Ми вб'ємо жерців, що далі? Післязавтра – коронація. Ми станемо з тобою правителями. Але поки ти жива, поки жива твоя сила в тобі – тебе завжди переслідуватиме Рейлі.

Я відвернулася, намагаючись приховати раптовий біль. Він має рацію. Вся річ у мені. Мене слід убити і у Рейлі більше не буде шансів знищити землю! Але чи залишити своїх особистих ворогів – живими?

— Ми маємо знищити всіх жерців. Вони – його сила, його руки, його розум…

— А далі? – наполегливо допитував Деміан. - Може, ще убити мене, тому що я був пов'язаний з ним і його голос часом шепоче в моїх мізках про те, що мені слід взяти тебе силою? Наповнитись твоєю магією і знищити за його наказом землю? Жерці готують особливий ритуал, який витягне з тебе всю силу, на яку ти здатна, щоб направити її на людей. Твій гнів, злість, спрага помсти лише розпалюють у тобі дедалі більше магії.

— Деміане, то хто там керував Дез? Рейлі чи ти? - гірко посміхнулася я, розуміючи, що хто-хто, а ось Рейлі захоче позбутися мене в останню чергу.

— Справа не в цьому, Вікторіє, хоча ... - чоловік запнувся, хмикнув і подивившись мені в обличчя, промовив: - У тобі зараз розпалити ненависть і злість досить легко. Але річ у тому, що ми не здатні протистояти Рейлі.

— І як же ти думав правити? Невже вважав, що він дозволить тобі просто жити та насолоджуватися життям?

— Я думав, що твоя смерть зупинить усе. Або принаймні твоє «не повернення» до палацу. Але ти прийшла сама.

— Люди повинні знати правду, Деміане. І про своє минуле, і про богів, і про те, хто ти і Рейлі є насправді. До коронації ми маємо вбити всіх жерців. На площі під час святкування буде представлена, як завжди, театральна постановка народження нашого світу. І цього разу люди мають побачити на сцені правду. Я знаю, хто може нам допомогти у цьому. Є один знахар на ім'я Цортіс. Все своє життя він звертав людей у віру Хаосу. Він знає, що робити.

Чоловік невдоволено похитав головою. Пройшовши кімнатою до вікна і назад, він щось обмірковував і не поспішав мені відповідати.

— І знову боги! І знову віра у тих, кому на нас начхати! – нарешті вигукнув він.

— Накажеш людям вірити лише в тебе? – хмикнула я.

Деміан розвернувся і з сумом відповів:

— А що дав мені Хаос, Торі? Що дав мені Тулай? Ніхто не захистив мою родину. Ніхто не захистив безневинних людей! Якщо ти наказуєш мені вірити в їхню божественну силу, і що ми залежимо від них, то виходить лише одне: їм було начхати на людей, як і Рейлі.  Тільки ми приймаємо рішення, і тільки від нас залежить те, яке майбутнє на нас чекає. Ти можеш чекати від богів милості, вирішення твоїх проблем, благати про порятунок, але поки ти сам не розберешся зі своїм ворогом, не вб'єш його першим – тебе ніхто не врятує, Торі!

Я дивилася на чоловіка і чомусь вірила його словам. І ще виразніше розуміла, що я в цьому світі зайва.

— Я хочу одного, Деміане: щоб люди усвідомили те, що наробили. Вони винні в тому, що про сталося. Винні вони, винен Рейлі, і… потім я піду. Я згодна. Але тільки після того, як люди побачать справжню історію та переосмислять її. Вирішувати їм, що далі робити: вірити, не вірити. Але приховувати правду – насамперед обманювати себе.