Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

голіруч), скільки надавав упевненості у своїх силах; але головне – ніж стверджував і тут, у зоні, примарне відчуття волі, коли людина чинить за своїм розсудом і бажанням…

Доки Макар із Профом знемагали в карцері, подробиці втечі обростали чутками, вигадками. Табірній адміністрації мало хто вірив. Втік Булах. Пришиб, мовляв, Сержантика із псинами. Тому Лютий і ходить, немов у воду опущений, а від лютості, певно, незабаром залишиться одне прізвисько, та й те – немов на сміх.

Щойно прибулі етапи не знали, кого слухати й кому вірити. Усі чекали, коли втікачі вийдуть із карцеру, а Сивий – із лікарні.

По-різному думали про Амбу старожили. Одні почали поважати ще більше, ніж після бійки, а інші з побоюванням чекали зустрічі. Якщо Пахана «розписав» так, що мати рідна не впізнає, то будь-кого іншого – перекусить навпіл. І колишні друзяки Профа, не говорячи вже про «шісток», не збиралися мстити – Амба вчинив за своїми поняттями, а не допомагав ментам. Авторитети більше метикували про Профа, намагаючись зрозуміти: порушив той Закон Зони чи ні?!

Втеча є втеча. «Корову» розумні люди прихоплюють, коли надумають підірвати[54]. Однак ніхто навіть не чув, щоб «коровою» пішов авторитет, коли поруч – фраєр. Щоправда, без Амби не вийти Профові та Маестро з тайги. Загинули б обоє. Роздуми заходили в глухий кут. Зеки розгублено дивилися один на одного й не знали, який вирок винести старшому…

Після втечі Макар у свої неповні двадцять років здавався досвідченим чоловіком, навченим тією глибиною й гнучкістю розуму, які здобуває людина, що пізнала грань життя й смерті, коли прожитий день дорівнював місяцю, а місяць – року. У молодості таке можливе найчастіше на війні або в цих обплутаних «колючкою» місцях під рокіт кулеметів і злісний гавкіт вівчарок, натасканих на живу плоть…

Прямо з карцеру Амба й Проф потрапили на сходку. Незвичний «сходняк» вирішував, куди прилаштувати Сивого, коли той вийде з лікарні, щоб чоловік зміг прохарчуватися та вижити. Складно знайти легку роботу, де б зек-каліка за табірними законами-поняттями залишився путнім арештантом. У зоні це найчастіше важливіше за життя. Судили-гадали – усе не те.

– Помічником бібліотекаря, – несподівано запропонував Проф, хоча зеки вважали, що він, як і Амба, весь у своїх турботах.

– А що, корєша?! Все путьом! – відразу підтримали Профа.

– Місце не надто хлібне, але принаймні проживе.

– Головне – людиною залишиться, – ніби останній цвях забив у дошку, підсумував упевнений голос.

Слушна пропозиція надійшла від кримінальників. Політичні погодилися. Після виходу Сивого з лікарні адміністрація прохання зеків оформила наказом. Підполковник не хотів втратити Сивого – розв’язувача кросвордів – та й перестраховувався. Незрозумілі віють вітри… Чого відправляти в інвалідний табір каліку після погоні?

Зі сходки Макар пішов разом із політичними. Кримінальники залишилися «базарити» про втечу. Проф майже не прислухався до суперечок. Коротко відповів, що Маестро не вбивав, мовляв, той сам напоровся на ніж. Знав, втеча – вона і є втеча. Не до нюнь. А свідки – дерева, та й ті обгорілі. Розумів, авторитет «підмочений». Рука мимоволі потягнулася до знівеченого обличчя. Озирнувся спідлоба. Здається, ніхто з «босоти» не зрозумів жесту ображеного самолюбства. З Амбою розрахується згодом. І не тому, що оберігають враженята. Яку підлянку підкинули лягаші? Чому не розвели з Амбою по різних таборах?

Не розумів Проф, як і господар зони, які вітри гуляють на волі. Тут, у таборі, теж цікаве варганять вариво. Не розгадати «мусорські» витівки. Знав, Лютий і Філософ завжди його пасуть. Але Цирка ж не повинен підставляти?! Не квапився Проф і з висновками, і з розправою. Боявся вдруге схибити. «Замочити» Амбу можна й чужими руками. Тільки кого під «вишак» поставлять?! Проф завжди обмірковував свої вчинки. Діяв напевно. А з «мокрими» справами й поготів не квапляться. Так промахнутися! Усього міг від Амби чекати – навіть мордобою. Але повернення в зону…

Гарячкували зеки. Одні одразу повірили, інші – сумнівалися, мовляв, яка користь Амбі здаватися, коли пришив Маестро?! Цирк, та й годі.

При слові «цирк» Проф згадав останню зустріч із Кроксфордом. Після втечі. Зовні все виглядало, як завжди, але вовча «чуйка» шепотіла про приховану небезпеку. Стільки років панував лад у таборі. Мовчазне взаєморозуміння обом вигідне. До Тигри й Амби зона в порядку жила, за що підполковник дякував по-своєму. Авторитети на режим не скаржилися: завжди могли з корєшами «згоношити»[55] пляшку й закусь пристойну мати. І жіноча зона поряд – недовго домовитися про бабу. Що авторитетній людині ще потрібно?!

Від несподіваного здогаду Проф затамував подих. Ніколи Цирка не відводив погляд. Під час же останньої зустрічі дивився важко, суворо. Погляд бігав. Сам чи з його відома залишили в таборі після втечі? Підставляє громадянин начальник… На волі й у зоні налагоджене життя йшло навскіс. У які часи лягаш на горбі виносив зека з втечі?! Розкаже кому на блатхаті – не повірять.

Проф стежив за Лютим. Маячить за вікном. Ходить, винюхує. Пасе, паскуда. Нещодавній втікач глянув на місце, де ось-ось сидів Амба з друзяками. Вирішили, куди прилаштувати Сивого, й змоталися. Дочекався… Кримінальники завжди ворогували з політичними, а після смерті вождя враженята підняли хвіст. Огризаються. Кросворд – Сивий не розгадає. Незрозуміла сила зіштовхує різномастий злочинний світ між собою, порушує і ламає споконвічні порядки та закони зони. Так незабаром путній арештант колючу огорожу для себе будуватиме.

Мало хто по-справжньому відчував небезпеку, хоча вже гомонять, хвилюються зеки. У карцері добре думати. Знає Проф, «погони» можуть підкинути підлянку, щоб розважитися й погріти душу з нудьги, але їм не вигідно давити тих, хто завжди тримав зону,