Богоміл Райнов - Пан Ніхто

Годинник на Ратуші гучно й урочисто відбиває сім ударів, коли я разом з юрмою туристів та місцевих роззяв проходжу повз «Тіволі». Чоловік у кашкеті з сумкою в руці на своєму місці. На змиг ока обмінюємося поглядами, і по тому, як він тримав сумку, я зрозумів, що й зв'язківець не має для мене повідомлень.

Пройшовши з десяток кроків, я мало не зіткнувся з товариством, яке в повному складі рухалося назустріч: Сеймур, Грейс, Дорогі, Хіггінс і Беррі.

— А, ви вже з «Тіволі»! — докірливо кинула мені Дороті.

— Ні.

— Тоді гайда з нами!

Без заперечень приєднуюсь до галасливого товариства, галасливого тільки завдяки Дороті. Беррі подався до каси по квитки, і невдовзі ми опиняємося у святилищі розваг — «Тіволі».

Пройшли повз літній театр, схожий на китайську пагоду, обійшли фонтани, водяні виверження яких супроводжувалися музичними виверженнями міського оркестру, завернули подивитися на штучне озеро, де не було нічого цікавого, і трохи постовбичили перед дитячою каруселлю.

— Позначте у своєму нотатнику, що бачили й «Тіволі», — сказав Сеимур Дороті. — Й рушаймо.

— Як це рушаймо? А рулетки? — майже обурилась Дороті.

— Могли б і щось перекусити, — несміливо запропонував Беррі, утираючи непросихаючий піт з свого чола.

— Вам би тільки напихатись, любі… — понуро пробурчав Сеймур.

Та оскільки ми саме підійшли до якоїсь пивнички і Беррі з Хіггінсом вже простували до вільного столика, Сеймур неохоче рушив слідом. Кельнерка у білій мереживній наколці, білому фартушку й з білим обличчям обдарувала нас люб'язною посмішкою:

— Що бажаєте?

— Я взяла б сандвічі, — негайно виголосила Дороті. — Датські сандвічі славляться.

— Сандвічі? — насупився Сеймур. — Вони всі перемацані… певно, й не зовсім чисті…

— Ви завжди бачите речі з найгіршого боку, — зауважила Дороті.

— Тобто з реального, — байдуже уточнив Сеймур. — Беруть хліб однією рукою, а шинку тулять другою.

— Може, до цього шинка побувала й на підлозі? — підказала Грейс.

— Цілком можливо, — незворушно кивнув Сеймур. — Я особисто візьму біфштекс.

— І його готують руками, — попередила Дороті.

— Так, але після того смажать. І він стає надто гарячим, щоб брати руками.

— Ну, то вирішили? — нагадала про свою присутність кельнерка, яка досі спокійно спостерігала за нами як людина, що перебачила на своєму віку чимало ідіотів.

Хіггінс узагальнив бажання групи, замовивши Сеймурові біфштекс, а решті — пиво й сандвічі. За столом запала ніякова мовчанка, як після несподівано перерваної суперечки. І тільки коли принесли пиво й Хіггінс добряче хильнув зі свого запітнілого келиха, він зволив порушити мовчанку:

— Це «Тіволі» не таке вже й кепське…

— Не бачу нічого хорошого, — поспішно заперечив Сеймур, виплюнувши недопалок і потягшись за кухлем. — Я помітив, що люди найбільше нудьгують саме у місцях розваг. Та оскільки це місця розваг і ніхто їх не тягнув сюди силоміць, усі вдають, що їм неймовірно весело.

— Може, вони це роблять просто з вихованості, щоб своїми кислими фізіономіями не псувати іншим настрій, — пробурмотіла Дороті.

— Якщо маєте на увазі мене, я справді не досить вихований у лицемірстві, моя люба, — м'яко зауважив Сеймур.

— О, я кажу взагалі…

Сеймур, очевидно, хотів щось додати з приводу «казання взагалі», але саме з'явилася кельнерка з великою тацею.

Сандвічі було з'їдено майже мовчки, коли не рахувати схвального зауваження Беррі на їхню адресу та повторних замовлень пива для Хіггінса. Коли ми встали, Дороті, відновивши свою життєрадісність, заявила:

— А тепер до рулеток?

Сеймур хотів заперечити, але промовчав, вирішивши, очевидно, що опиратися жіночій примсі нижче його гідності. Ми рушили до найближчого грального павільйону, очолювані Дороті, яка сьогодні була в розкішному попелясто-сріблястому костюмі й могла б називатися дамою в сірому.

У павільйоні рулетки не виявилось, зате стояли ротативні малини. Два десятки гравців обох статей тренували свої біцепси, смикаючи важкі ручки, поки диски апарата оберталися з металевим дзвоном, щоб зупинитися у відповідній комбінації. Взагалі ротативки були головною привабою цього розважального парку, де за основну розвагу правив азарт. Азарт дрібний, особливо щодо виграшів, але за рахунок цього програші, досить часті, болюче вражали громадянина середнього достатку, що прийшов сюди відпочити після трудового дня.

Дама в сірому і дама в чорному купили при вході по жмені нікелевих жетонів і рушили до двох вільних машин, а ми, чоловіки, залишились біля входу курити й спостерігати віддаля двобій машини і людини. Дороті від початку виявила свій гравецький азарт і тим більше захоплювалась, чим більше програвала. Вона то різко смикала важіль, то зовсім обережно пускала механізм, силкуючись збагнути апарат, секрет якого, власне, полягав у тому, щоб вісімдесят відсотків надходжень привласнювати. Грейс, навпаки, байдуже опускала жетони і так само байдуже натискувала ручку, немов сама була придатком машини.

— А ви не хочете спробувати щастя? — глянув на мене Сеймур.

— Яка користь від такої мізерії, — відказав я.

— Авжеж, — ствердив Беррі, знову зарошений потом. — Коли вже грати, то крупно…

— Про яку це ви гру? — скинув очі Сеймур.

— Та… взагалі про гру… Життя — та ж гра…

— Своєрідна думка. Ви не вивчали теорії ігор Борелє і Ноймана?

— Мене цікавлять не математичні теорії, а психологічні фактори, — трохи ображено відказав Беррі.

— От-от, психологічні фактори! — підтвердив і Хіггінс, пробудившись від своєї летаргії. — Ми трактуємо соціологію як психологію суспільства…

— Оригінально, таки справді оригінально, — повторив Сеймур.

— Пробі! — скрикнула раптом Дороті. — Дивіться, справжній потоп!

Дамі в сірому справді випав чималий виграш, і в металеві ночовки на машині з мірним дзвоном ринув цілий потік жетонів. Виросла купа, і жінка справді потребувала допомоги, і я послужливо подав їй «Таймс», який і не збирався читати. Дороті збуджено збирала жетони й складала їх у авторитетну англійську газету. Тоді, притискуючи до грудей свій важкий імпровізований кошіль, оголосила:

— Тепер ми їх прогуляємо!

— Увільніть нас од вашої великодушності, — сухо кинув Сеймур. Потім глянув на годинника і нагадав — Час іти до Тейлорів.

— А як же оці жетони? — збентежено запитала Дороті, притискуючи обома руками пакет з жетонами.

— Викиньте, — так само сухо мовив Сеймур. — Щодо мене, то непотрібне я викидаю.

Й оскільки Дороті дивилася на нього, чи не жартує він, Сеймур узяв пакуночок з її рук і викинув у найближчий кошик для сміття.

________

Спроба утекти під приводом, що мені нічого робити серед незнайомих людей, не дала наслідків.

— От і познайомитесь, — відказав Сеймур, подивившись на мене так, наче тільки зараз завважив мою присутність.

— Але мене не запрошували…

— Не турбуйтеся, туди нікого не запрошують. Навіть і вас, Дороті. Чи не так?

Й оскільки жінка в сірому не зволила відповісти, Сеймур додав:

— Їхня господа,