Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

У Демона все ще була колосальна перевага в розмірах, і вона повторно спробувала змахнути монаха, що йшов до неї.

Цього разу Олег дивом підпірнув під гігантську руку, що летіла в нього, і продовжив іти.

Коли в матері чудовиськ не залишилося сил рухатися, її серце, що ледь б'ється, вже було просто перед Олегом. Без зайвих думок він зробив замах булавою і обрушив її сталеві шипи на чорну душу Демона. Після, Олег повторив усе те ж саме і вдарив серце ще сильніше.

Повіки Олега мимоволі зачинилися, але разом із цим у нього відкрилося друге дихання.

Тепер він бив серце Мари наосліп, і продовжував би це робити й надалі, якби не знесилені пальці, які зрадницьки випустили держак зброї.

«Я зробив це, - з полегшенням думав Олег. - У мене все вийшло».

Невідоме до цього почуття пронеслося по його шкірі від самих кінчиків пальців рук і ніг до центру спини.

Олег був окрилений від радості - він переміг. На обличчі його широко розтягнулася посмішка, і вона ж дозволила йому злегка відкрити повіки.

Серце Демона все ще билося, ба більше, воно не мало якихось видимих ушкоджень.

Олег дивувався, адже з такої відстані неможливо було промахнутися, а віддача від ударів досі гуділа в усіх суглобах і зв'язках.

- Неправильно, - промямлив Олег. - Усе, що я зробив, було неправильно.

Поки Олег застиг у розгубленості, Мара раптово скрутилася в животі й примудрилася зловити його ротом.

Ікла Демона пройшли через фіолетову тканину і вчепилися в його м'язи. Нижня щелепа ходила з боку в бік, переламуючи Олегові кістки, а той нестямно стогнав, не розуміючи, в якому місці йому зараз найболючіше.

Зуби, що пережовували Олега, були в його ж крові, а великий язик її злизував, і та стікала вниз пащі Демона.

Далі глотки кров не проходила, зуби Мари затремтіли, і після її вивернуло від того, що їй довелося випити.

Несмачного Олега теж довелося виплюнути. Той відлетів і приземлився поруч із поламаним білим парканчиком, що раніше слугував захистом велосипедистам від машин.

Через біль Олег широко усміхався, а іншого вибору в нього й не було, адже це був єдиний спосіб, щоб тримати повіки хоч трохи відкритими.

Недалеко від нього билося відчинене серце Демона. Саму Мару лихоманило від отрути, але й це не триватиме довго. Шкіра її швидко відновлювалася, стягуючи дірку посеред грудної клітини.

На вулиці світало. Олег ледве-ледве дихав носом, одну з його легень Мара встигла прокусити. Рани Олега більше не затягувалися, а от Демон, навпаки, міцнішала в безпам'ятстві й поступово повертала свої попередні розміри.

Підтримувати посмішку було непросто, але іншого способу, щоб спостерігати хоча б дещицю від того, що відбувається, не було.

«Ціле чернече військо, Місто Троянд і навіть Святий у плоті - всі вони пожертвували собою, щоб дати мені шанс, який я упустив», - посміхаючись, думав Олег.

Пожирачка дітей ще розправить плечі, а ось він понесеться у вічність разом із важким тягарем невдачі, адже ні про що інше Олег не міг думати.

Осторонь хтось човгав ногами. Чи був це ще один монах? Хоч би як Олег сам того не хотів, він не міг підняти голову й перевірити.

Людина йшла довго, і звук човгання ставав дедалі чіткішим.

Коли незнайомець зупинився, за розміром стоп і одягом Олег зміг визначити, що перед ним жінка. Та сіла на одне коліно і мовчки витягнула залізний прут із велосипедної огорожі поруч.  

Ромбоподібне обличчя жінки було в пітьоках від пилу і підсохлих сліз.

- Її серце, - направляв жінку Олег. - Поспішай знищити її серце.

Жінка неквапливо піднялася на ноги і попрямувала до серця Мари. В одній її руці була ніби залізний кілок, а рукою іншою вона трималася за низ роздутого живота.

Зад і обриси цієї жінки здалися Олегу знайомими, а коли він повторно програв у голові кадри з обличчям цієї жінки, найменші сумніви розсипалися.

Його шлях ще раз перетнувся з господинею пельменної, що була на острові.

Дорогою до великого серця, Ксюша неодноразово зупинялася і гарненько нахилялася, щоб дати спині перепочити. В одному з таких перепочинків Олег помітив, наскільки її живіт пропорціями виділявся на тлі інших частин тіла.

«У неї вийшло зачати дитину!» - подумки радів Олег.

Хвора Мара мружилася від тієї отрути, що дісталася їй із вен Олега, але водночас її розпороті груди майже повністю зрослися.

- Господиня! - шепотів Олег. - Бий її прямо в серце! Швидше. Швидше. Швидше. Швидше!

Ксюша не могла почути його слабкий голос, але він усе одно підбивав її, ніби слова могли передати їй хоч якусь частку від його сил.  

Вона підійшла впритул до серця Демона і замахнулася порожнистим прутом.

- С-с-сука! - на всю вулицю проверещала Ксюша й одразу ж встромила залізний прут у чорне серце.

Порожнистий прут зайшов у серце Мари легко, немов воно було зліплене з желатину. Гнила кров цівками вихлюпувалася назовні, але після кількох стукотів орган скукожився і завмер. Демон був убитий.