Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

У Мари нарешті відкрилася перша і відразу ж глибока рана.

- Я розумію чому Святий Ігуан за життя був популярний серед протилежної статі, - сонним голосом сказав Олег.

- Ха?! - видав Гуан.

- Він знає дорогу навіть до найбільшого жіночого серця.

Наступний удар, ще удар і ще удар змусили Демона програти Святому в «мовчанку». Мара вперше відкрила рот і одразу закричала від болю.

Її голос був низьким і захриплим, і такого ж характеру нелюдський рик покидав її горло.

Жах через вуха проникав людям глибоко в кістки. Олег відчував немов він провалився на велику глибину, де саме оточення намагається погнути твій хребет.

Святий Ігуан продовжував своїм мішком проламувати Маре ребра, а вільною рукою він вигрібав великі осколки від її кісток і скидав їх кудись убік.

Коли поразка Демона здавалася вже беззастережною, один лише відомий Святому позив змусив його зістрибнути з Демона і на витягнутих руках відчинити свій сірий мішок.

Уже вдруге за ніч темрява зникла, і настав сліпучий полудень. За спалахом світла тричі вдарив наростаючий грім. Потім світіння трохи потьмяніло і з цим оголило за собою густу завісу з вогню, яка не мала кінця на доступному для огляду горизонті.

Покрова з полум'я швидко стягувалася в одну велику краплю, а та, під своєю вагою, вже тягнулася донизу, щоб от-от обрушитися на локацію, де лежить повалений Демон.

Поки очі Олега сліпнули, і він закривав їх долонею, Святий Ігуан, навпаки, милувався пеклом нагорі.

Біля горлечка його сірого мішка утворилася тонка помаранчева вирва, що одним своїм існуванням висмоктувала весь кисень поруч.

Вирва виросла у смерч, і полум'я, що залітало в мішок, обпікало Святого.

Сіра роба Ігуана задимилася, шкіра на його голові відлущувалася і злазила, а руки, якими він утримував свій мішок, стрімко чорніли.

Навіть ті люди, хто перебував куди далі від вогняного смерчу, із зусиллям стискали свої шиї, намагаючись утримати в них залишки повітря.

Через півсотні серцевих ударів полум'я повністю утрамбувалося в мішку, і Святий затягнув його горлечко тонкою мотузкою.

Місячна ніч повернулася в Місто Троянд, і цього разу без жодної хмари на небі.

Обличчя і лисина Святого товстуна тепер набули отруйно-червоного кольору, від одягу його виходило багато пари. Руки Ігуана були по лікоть чорними, місцями навіть посірілими від спеки, нагадуючи своїм виглядом поліна на дні вогнища.

Незмінним у Святого залишалася його тепла усмішка.

Олег повернувся в бік до Гуана і побачив, як той посмикує м'язами своїх пухких щік. Бродячий чернець намагався до найдрібніших дрібниць запам'ятати і скопіювати посмішку обпаленого ідола.

Посмішка на обличчі Гуана різко провалилася, а повіки товстого ченця відчинилися як ніколи до цього. Олег усвідомив - просто зараз перед обличчям Гуана відбувається щось жахливе.

Коли Олег візуально повернувся до задимленого Святого, гігантська долоня Демона вже розмазувала того по землі.

- Нііі!!! - закричав монах із храму Ігуана і кинувся на допомогу до Святого у плоті.

Гуан підбіг до пальців Мари й намагався підняти велику руку за палець, але Демон перевернулася на бік і другою рукою розчавила останнього, хто знав Олега на ім'я.

Коли Мара забрала обидві руки назад, на місці, де раніше стояв Святий Ігуан, залишилася лежати його сіра роба. Тіла Святого не було, лише його роба, щільно набита різними ласощами, що вивалювалися із сірих рукавів.

Недалеко від роби Святого по землі розповзалася велика червона пляма, немов тут прихлопнули найбільшого і водночас найситішого комара у світі. Цією плямою раніше був бродячий чернець Гуан з далекого храму Півдня, храму, що шанує Святого Ігуана.

У Олега не залишилося сил на будь-яку лють до Демона, останні свої ресурси він спрямовував у свої повіки, їм не можна було дозволити злипнутися. На цей час, навіть окремо, повіки здавалися йому масивнішими за його ж дворучну зброю.

Демон виглядала погано. Лежачи на боці, вона демонструвала свою розкриту грудну клітину з відкритим пульсуючим серцем.

В одну з аорт цього чорного серця він міг би поміститися і навіть випрямитися в повний зріст.

Свіже повітря поступово поверталося на зміну випаленому. Олег зробив затяжний вдих носом, немов він намагався висмоктати все навколо.  

«Її серце, я повинен знищити її серце», - навіть у себе в голові Олег розмовляв тихо. Настільки людина була виснажена.

Він не міг бігти чи навіть швидко йти. Свою зброю Олег утримував на витягнутих пальцях і зі скреготом волочив її за собою по розколотому бетону.

Мара підняла руку і спробувала прихлопнути Олега, що йшов до неї, але в рухах Демона більше не було енергії, а її долоня встигла ще більше зменшитися.

Олег просто пішов убік від млявого жіночого ляпаса.

Поки Олег тягнувся до Мари, та й зовсім скукожилася до 8-10-ти метрів у довжину.