Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

палицю, пішов за святим, наче полоняник зв'язаний, — справді-бо зв'язав його Божою силою великий той чудотворець. І вийшов блаженний зі скарбниці царської, ціляй іподром і торжище обійшов, ведучи змія. Глядачі ж, бачивши змія, що за край палиці тримався і тягнувся, жахалися і дивувалися дуже. Був же змій вельми страшний, шістдесят ліктів завдовжки мав. І коли наблизився святий до вогненної печі, яка полум'ям великим горіла, сказав змієві: "В ім'я Христове, Його ж і я, менший, проповідую, наказую тобі увійти всередину вогню цього". Страшний той змій, скрутившись, кинувся великим стремлінням у піч вогненну і згорів у ній. І всі, що на те дивилися, з жахом прославляли Бога, що такого світильника і чудотворця Іпатія святого у дні їхні показав світові. Тоді цар дяку велику віддав Богові й угодникові його Іпатію святому і шанував блаженного, як батька свого. Звелів же образ лиця його на дошці зобразити і в скарбницях своїх царських образ той поставив на проганяння супротивної сили. А святого, дарами вшанувавши і з любов'ю поцілувавши, відпустив. Коли відійшов святий на престол свій, погані люди новатійської єресі, заздрістю великою на святого розпалившись, засіли з мечами і дрючками на шляху його десь у тісному місці при кручі гірській і березі болотистому. Коли він йшов, несподівано на нього кинувшись, напали, як дикі звірі, і багато йому наклали ран, з високого берега у яр болотистий скинули. Святий же, ледь живий, руки увись простягнувши й очі до небес звівши, як же колись святий первомученик Стефан, молився за тих, що його убивали, кажучи: "Господи, не май то їм за гріх". І ще він молився, як жінка одна нечестива, що Арієвої єресі була, камінь немалий взявши, вдарила в голову святого сильно і вбила його. Душа-бо свята зразу звільнилася від пут тілесних, до Бога перейшла. Убивці ж, взявши тіло святого, сховали в соломі, що там трапилася, і пішли. Не забарилася на них кара Божа, що помщає за невинну кров, бо спершу жінку ту охопив дух нечистий і мучив її, і тим же каменем жінка та билася в груди ненастанно. Тоді й усі збісилися і страждали люто. Після того селянин, чия була солома, нічого про сподіяне убивство не відаючи, прийшов взяти соломи для худоби своєї. І чув голоси ангелів співаючих, і дивувався з жахом. Беручи ж солому, знайшов тіло мертве, все зранене ранами, і ще більше вжахнувся. І пізнав єпископа свого — Іпатія святого, побіг до співмешканців своїх і сповістив швидко в граді, і зразу мешканці Гангрського града, зібравшись, прийшли з великим риданням, взяли чесне тіло святого отця і пастиря свого і поховали його чесно на місці почесному. А жінка-убивця пішла за тілом святого, яке на поховання несли, ідучи ж, била себе каменем тим, яким же убила Божого архиєрея, й ісповідала перед усіма гріх свій. Коли ж поховане було святе тіло, зцілилася від катування бісівського жінка та, також й инші спільники вбивства, які були біснуватими, всі отримали зцілення при гробі святого, який і по смерті показував незлостивість свою, ворогам своїм благодіяв. Й инших багато явилося там чуд і зцілень людям, які з вірою приходили до гробу святого, молитвами його святими.

У той самий день пам'ять иншого Іпатія преподобного, який у руф'ян ігуменом був. Дивися про нього у Пролозі.

І преподобного Аполонія, пустельника єгипетського у Тиваїді.

І святих мучеників Авди Єпископа і Веніямина Диякона, які за царювання Теодосія Малого в Персії за Христа постраждали.

У той самий день переставлення святого отця нашого Йони, митрополита Київського і всієї Руси, нового чудотворця

Цей святий Йона родом був із града Талича, того, що поблизу меж землі Казанської. Народився від батька благочестивого на ім'я Теодор. У дванадцятий рік віку свого одягнувся в чернечий образ в одному з монастирів землі Галицької і звідти прийшов до Москви в монастир Симона, трудився в монастирських службах літ досить. Був же в ті часи в Москві Фотій, митрополит Київський і всієї Руси. Він якось прийшов в обитель Симонову і, молебень у церкві Пресвятої Богородиці відслуживши та благословення архимандритові і братам подавши; захотів бачити тих, що трудяться в службах монастирських, і поблагословити їх. Прийшов до пекарні і бачив блаженного Иону, який заснув від великого труду, руку ж праву мав зігнену, наче благословляв нею. І не велів його будити, але сплячого благословив і пророчо про нього сказав тим, що були з ним, що монах цей буде великим святителем у краях всіх руських і багатьох на путь спасення наставить. Те пророцтво святителя Божого потім сповнилося. Через декілька років, благоволінням Божим і вибранням священного собору і радою самодержця, поставлений був блаженний Иона єпископом градів Рязані і Мурома і багатьох там невірних, до Бога навернувши, охрестив. Коли ж відійшов до Господа блаженний Фотій-митрополит, у шостий рік після переставлення його великий князь Василій Васильович, скликавши архиєпископів і єпископів Руської землі і весь освячений собор, звелів, щоб вибрали мужа достойного на великий престол Руської митрополії. І спільним усіх рішенням вибраний був блаженний Нона, єпископ Рязанський: знали-бо його всі як мужа доброчинного і святого. І пішов із посланням великого князя до Царгорода до царя Иоана Пелеолога і до святішого Йосифа-патріярха прийняти поставлення на митрополію. Перед приходом Иони у Царгород Ісидор зломудрий, родом болгарин, випередивши, прийняв свячення на митрополію Руську і вже з Царгорода відпущений був на Русь. Тоді, після відпущення його, Иона святий Царгорода досягнув і послання великого князя цареві і патріархові передав. Вони ж, те прочитавши, вельми пошкодували за тим, що поспішили поставити Ісидора і вже відпустили його. І сказали святому Ионі: "Що далі робитимемо? Не встиг ти прийти до нас, а ми иншого на ту митрополію поставили. І не можемо того змінити, Ісидор-бо вже є Руси митрополитом. Повертайся на своє єпископство і чекай, що влаштує Бог щодо Ісидора. Коли він або помре, або иншим якимось випадком переміниться, тоді ти — готовий митрополит Києву і всій Русі благословенням із престолу патріяршого Константинопольського будеш". І так відпустили святого.

Ісидор же спочатку прийшов до Києва, тоді відійшов до Москви у час весняний і протягом літа жнивного в Москві пожив, восени ж пішов у західні краї на собор Флорентійський наче для утвердження православної віри. Там затримався десь на три роки, повернувся до Києва у відступництві від святої Східної Церкви, але його не прийняли. Він же пішов до Москви, хотівши