Степан Дмитрович Ревякін - Гуляйполе

під зав'язку усім мешканцям Пекла і в першу чергу тобі, Ульянов-Ленін, як заводієві різних мітингів, бунтів, пленумів, змов.

ЛЕНІН. Мій Світоче! Але ж я тобі (пауза). Ми тобі (пауза). Хіба забув нашу люб'язну взаємність?

ДИЯВОЛ. Я не всесильний (пауза). Я також підвладний Богові (пауза). І згинь, Ульянове, з очей моїх! Пощезни! Де взявся, туди йди! Фу-фу! Нечиста сила (пауза).

Ленін зникає. Грушевський прошкує в Едемський сад. Десь подівся й Диявол — за ним лише дико загуло.

...Наш світ. 1919 рік. Москва. Кремль. Кабінет Леніна. Чаювання вождів Російської більшовицької революції. На чаювання запрошені: Троцький, Сталін, Фрунзе, Дзержинський.

ЛЕНІН(радісно і бадьоро). Махно убив нашого зрадника Григор'єва і відправив два ешелони з хлібом до Петрограда. Хліб уже одержаний (спокійніше). За усі ці послуги він вимагає від нас зброї, зброї і тільки зброї.

ТРОЦЬКИЙ (занепокоєно). Щоб потім нашою зброєю нас лупцювати?

СТАЛІН(глибокодумно). Яка зараз воєнна обстановка в махновців?

ЛЕНІН(до Фрунзе). Нехай доповість товариш Фрунзе.

ФРУНЗЕ(схопився із стільця). Вкрай складна й критична для Махна. Зі сходу й півдня його оточують денікінці, з півночі й заходу — петлюрівці. Він просить, щоб наша армія, конкретніше, кіннота Олександра Пархоменка допомогла йому прорвати блокаду.

ЛЕНІН. А хіба Пархоменко ще там?

ФРУНЗЕ. Так.

ЛЕНІН(до Фрунзе). Мать твою так! На якого хріна нам Україна, коли Денікін рветься на Москву?!

ФРУНЗЕ. Поки Денікін не знищить Махна, його похід на Москву — це рябої кобили сон.

СТАЛІН(на відміну від істерика Леніна говорить спокійно, обдумує кожне слово). А чи не можна, товаришу Фрунзе, зробити так, щоб також із західного боку замість петлюрівців стояли війська білих? Ще й треба схилити Петлюру, аби він розпочав переговори з Денікіним про ліквідацію спільними діями махновців.

ФРУНЗЕ. Цілком доцільно, аби Денікін зайняв і західну частину.

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ. А в мене є люди, які можуть схилити Петлюру на переговори з Денікіним.

ТРОЦЬКИЙ. Я не розумію ходу ваших думок.

ЛЕНІН. І я нічогісінько не второпаю.

СТАЛІН(роз'яснює). На Махнові поламають хребти і Денікін, і Петлюра. Нам залишиться лише добити їх усіх, конаючих у смертельних конвульсіях.

ЛЕНІН. А що, батенька, геніально. Я давно казав, що потрібно навчатися і нам загрібати чужими руками жар... Так і зробимо... Було б добре, аби "Південна група” нашої армії, що вирвалася з Херсона й Одеси під керівництвом Затонського, також вдарила по Махну, тобто, допомогла Денікіну приборкати цього гицеля (пауза). Товаришу Фрунзе, зв'яжися із Затонським і Федьком і передай наше рішення. На цьому чаювання припиняється.

..."Південна група” Червоної армії, про яку на чаюванні говорив Ленін, була не що інше, як "суміш бульдогів з носорогами" чи, як назвали її пізніше, "зборище блотних і ватага жебраків". Але все-таки це була армія, яка з боями пройшла Крим, Миколаїв, Херсон, Одесу. Солдати мали чималий досвід не лише оборонятися, а й наступати. На жаль, їхні воєначальники 22-річний Й. Якір і члени Реввійськради Я. Гамарник, Л. Картвелішвілі (Лаврентій) і В. Затонський, за оцінкою Махна, керували військом бездарно, а тому "Південна група" не являла собою ніякої загрози ні для петлюрівців, ні для махновців, а тим більше — для дисциплінованої і навченої військовій техніці денікінської Добровольчої армії.

І все-таки передбачливий "батько" не був самовпевненим і тут. Він наказав Зіньковському-Задову не випускати комісаро-державників зі свого поля зору і розхитувати й без того вже роз'єднану їхню армію зсередини. Льова, як завжди, впорався із завданням блискуче. Невдовзі вся Червона армія "Південної групи" співала пісню Івана Негребецького "За горами", у якій були й такі рядки:

За горами, за долами Жде синів своїх давно Хоробрий батько, батько добрий, Батько мудрий наш — Махно.

І доспівалися отаких пісень до того, що деякі роти червоних почали переходити на бік Махна й своє криваво-червоне знамено змінювали на чорний стяг смерті. Навіть уся кіннота командира дивізії Івана Федька перейшла на бік знаменитого "батька". Це вже червоні заїхали... у глухий кут. Далі — ні туди, ні сюди. І саме в цей час Фрунзе, посилаючись на Леніна, дає вказівку Затонському по телеграфу, щоб при наступі Денікіна на Махна "Південна група" червоних також вдарила по махновцях, а Петлюри поки що не чіпали.

Вдарити... Легко сказати — вдарити! А чим, вірніше, ким?.. Вони там, у Москві, певно, блекоти всі наїлися і зовсім не можуть оцінювати реальної обстановки? По кому вдарити? По Махну? Та він за кілька годин з цієї "Південної групи" залишить лише мокре місце! І все-таки Затонський вирішив ще раз особисто пересвідчитися в боєздатності своєї армії та її спроможності воювати проти Махна. На підмогу собі взяв Федька й обидва поїхали по частинах. Сумно, аж плакати хотілося, від побаченого: скрізь червоноармійці пиячили, ґвалтували місцевих селянок