Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Це була невелика бібліотека у старому будинку. Стіни прикрашені плакатами, на яких — обкладинки її книг, а в повітрі — запах кави й нових сторінок. Люди заходили повільно, із цікавістю. Вони не знали її особисто, але знали її слова.

— Дідусю, — прошепотіла вона, беручи мене за руку, — мені трохи страшно.

Я усміхнувся. Як колись мама мені.

— Якщо не страшно — значить, це не важливо. Але ти вже тут. Це твій момент.

Вона кивнула. Вийшла на сцену. У руках — мікрофон, у серці — хвилювання, змішане з вірою. У її очах — відбитки вогню, який колись загорівся в мені.

— Я почну з короткої історії, — сказала вона до зали. — Про те, як одне дерево навчив мене слухати. І писати.

Вона розповідала, і я бачив, як слухачі завмирають, ловлять кожне слово. Як у їхніх очах з'являється щось знайоме — та сама тиша, що жила в мені, коли я вперше слухав її.

Після виступу вона підійшла до мене. Обійняла.

— Ти бачив?

— Я бачив, — сказав я. — І почув. Тебе, справжню.

І в тій миті я зрозумів, що все недаремно. Усе, чого вчив, що передавав, — проросло. І дало своє світло.

---