Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Розділ 136: Її ім’я на обкладинці

День був дощовий, але теплий. Ті дощі, що пахнуть спокоєм. Я сидів біля вікна з чашкою чаю, спостерігаючи, як краплі б’ються об скло, коли двері тихенько прочинилися.

— Дідусю, — почулася знайома тиха радість у голосі. — Я щось принесла.

Я обернувся — і вона стояла у дверях з пакетом у руках. Усмішка на обличчі світилася зсередини, а в очах — те саме полум’я, яке я колись бачив у своїх. Вона витягла з пакета книгу. Справжню. З палітуркою. З ніжною ілюстрацією, яку я впізнав — це був її перший малюнок. А під назвою — її ім’я.

Я торкнувся пальцями літер. Вони були теплі, живі. Як серце.

— Це твоя? — прошепотів я.

Вона кивнула.

— Перше видання. Зовсім маленьке. Але справжнє. І... — вона відкрила сторінку — там, між присвятою й першими словами, дрібними літерами було написано: «Для мого дідуся. Мого дерева, що пам’ятає і вірить».

Сльози підступили до очей, і я не соромився їх.

— Я так пишаюсь тобою, — сказав я. — Це навіть не початок. Це вже шлях.

Ми сиділи разом у тиші, перегортаючи сторінки. Читаючи її слова. Її думки. Її серце.

І я зрозумів: час летить, але любов — вона тільки росте. З покоління в покоління. І якщо посіяти її вчасно — вона проросте історіями, які залишаться після тебе.

---
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍