Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Розділ 135: Її перша сцена

Зала була невелика, але наповнена людьми. Тепла тиша стояла в повітрі, як перед першим акордом. На стінах — світлини, малюнки, афіші, а попереду — низька сцена, світло трохи миготіло на краях. Сьогодні був день юних авторів. І сьогодні її день.

Вона вийшла на сцену повільно. У руках — знайомий мені зошит, трохи понівечений кут. Її сукня була проста, але очі — сяяли. Я сидів у другому ряду, міцно стискаючи руки на колінах, ніби це я мав зараз виступати.

Вона зупинилася перед мікрофоном, вдихнула, видихнула — і прочитала назву:

— “Про дівчинку, яка збирала вогні”.

І почала.

Її голос був не гучний, але впевнений. У ньому звучали всі ті ночі під ковдрою з ліхтариком, всі наші розмови, всі сторінки, які вона написала й перечитала вголос мамі, а потім — мені. Кожне слово було чесне, кожен рядок — живий.

Я дивився на неї — і бачив не просто онуку. Я бачив автора. Людину, яка говорить мовою серця, і її чують.

Коли вона закінчила, зал на мить замовк. А потім — вибухнув оплесками. Я аплодував найгучніше.

Вона знайшла мене поглядом у натовпі. Усміхнулась. І я побачив, як у її очах блиснула сльоза. Не від страху. Від щастя. Від того, що її слова дійшли. Що її почули.

Того вечора вона вперше дійсно відчула себе частиною великого світу. І я знав — це тільки початок.

---
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍