Ангеліна Кріхелі - Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі

Однак зараз вона була тут, із друзями. І вони стали уважно слухати її, роззявивши роти й ловлячи кожне дорогоцінне слово. Бо, як відомо, найкраще слухають тих, хто говорить мало і рідко.

— Сова, — з надією в голосі промовила Елла, — ми застрягли тут через сварки та непорозуміння. Це вже ми зрозуміли. Але ми не знаємо, як тепер вибратися і як повернути мир у наш ліс.

— Туман, який вас оточує, — продовжувала сова, — це не просто дим. Він являє собою злість і недовіру, які ви самі допустили у своїх серцях. Коли тварини починають сумніватися одна в одній, туман стає тільки густішим.

Лео, почувши ці слова, опустив голову. Він зрозумів, що його сумніви в Тімі були недоречні. Філіс упевнено поклала лапу зайченяті на спину в жесті мовчазної підтримки. І Тімі вкотре захопився її витримкою.

— Але як нам вибратися? Як розвіяти цей туман? — запитав Лео з тривогою.

Сова відповіла:

— Тільки справжня дружба і любов можуть прогнати темряву. Вам потрібно згадати, чому ви дружите. Кожен із вас має унікальні якості, які доповнюють один одного. Разом ви сильніші, ніж поодинці.

Тімі, слухаючи мудрі слова сови, тихо промовив:

— Я завжди відчував, що не на висоті. Але якщо ми підтримаємо одне одного, чи зможу я стати сміливішим?

— Звичайно, — кивнула сова. — Кожен із вас — важлива частина цієї команди. Ваша підтримка одне одного допоможе подолати будь-які труднощі.

Філіс, замислившись, промовила:

— Я була надто зосереджена на своїх хитрощах і забула про те, як важливо бути відкритою і чесною з вами.

Елла, відчуваючи, що їхні серця наповнюються розумінням, додала:

— Ми всі помилялися, але зараз ми можемо це виправити. Об’єднаймо свої сили й відновімо довіру!

— Так! — закричали вони в один голос, і туман навколо них почав розсіюватися.

Вони здивовано озиралися на всі боки. Невже достатньо було лише визнати свої помилки?

Сова посміхнулася, пишаючись тим, що вони усвідомили свої промахи:

— Щоб розвіяти туман, вам потрібно висловити свої почуття одне до одного і показати, як сильно ви цінуєте свою дружбу. Коли ви станете єдиними, туман зникне.

З цими словами сова загадковим чином зникла в повітрі, немов її тут і не було, залишивши друзів у деякому замішанні. Але тепер вони були сповнені рішучості.

— Скажімо одне одному, що ми відчуваємо! — запропонував Лео, хоробрячись, бажаючи почати з себе, щоб відновити свою славу ватажка.

Кожен із них почав говорити, відкриваючи свої серця і знову встановлюючи зв'язки. З кожним словом туман ставав дедалі менш густим, і в повітрі починало відчуватися світло. Друзі розуміли, що справжня сила в їхній єдності, і з цього моменту вони знову були готові разом долати всі труднощі.

— Ось тільки одне питання все ще залишається без відповіді, — пробурмотів Лео, коли вони обмінялися зізнаннями й сіли на траві поряд, щоб перепочити. Виявляється, така праця теж вимагає колосальних зусиль і виснажує емоційно та навіть фізично.

— Яке? — сонно уточнила Філіс.

— Чому туман з'явився саме зараз. Погодьтеся, наші сумніви й страхи з'явилися зовсім не сьогодні. Напевно, і з іншими сталося те ж саме не за один цей день.

На це запитання відповіді ні в кого не знайшлося, тому Лео, Елла, Філіс і Тімі продовжили свій шлях через ліс. Незабаром вони вийшли на галявину, де перед ними відкрився дивовижний краєвид: чарівний сад кохання. У цьому куточку лісу вони теж ще жодного разу не бували, хоча й багато чули про нього, тому легко впізнали за описом інших тварин. Квіти саду кохання виблискували яскравими барвами, а кожна рослина випромінювала ніжний аромат. Кожна краплина роси, що виблискувала на листках, була наче кришталик доброти й турботи. Дивовижне видовище змусило друзів на якийсь час затамувати подих і просто милуватися мовчки.

— Як тут гарно! — все ж вигукнула Елла, обводячи поглядом чарівний сад. — Здається, ми знайшли те, що шукали!

З-за густих кущів пролунав загрозливий рик. За ним з'явився і володар гучного голосу — зловісний дракон, луска якого виблискувала чорними та червоними відтінками, а очі горіли ненавистю. Він підозріло був схожий на самотнього вовка. От тільки вовк намагався сіяти розбрат, а дракон справедливо охороняв сад, і його крила створювали потужні вихори, здіймаючи навколо пил і листя.

— Це дракон заздрості, — прошепотіла Філіс, відступаючи на крок. — Він не дозволить нам увійти в сад.

— Звідки ти знаєш? — пошепки перелякано уточнив Лео, відступаючи разом із друзями під натиском величезних крил.

— Тільки заздрість не пускає до любові, — знизала плечима Філіс, з острахом милуючись створінням перед ними.

Дракон глянув на них із презирством і вимовив:

— Навіщо вам цей сад? Доброта і любов не мають сили. Ви всі лише слабкі істоти, які ніколи не зможуть подолати заздрість і ненависть!

Лео, відчувши хвилювання, підняв голову і сказав:

— Ми прийшли сюди, щоб повернути мир у наш ліс. Ми віримо в силу дружби та любові, і не дозволимо тобі зруйнувати наші надії!