Ангеліна Кріхелі - Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі

Чорний туман навколо вовка почав розсіюватися, і незабаром він, усвідомивши, що не зможе зломити силу їхньої дружби, просто зник у глибині лісу, боягузливо підібгавши хвоста. Друзі, обійнявшись, відчули полегшення.

Філіс міцніше притиснула до себе Тімі, даючи йому зрозуміти, що з нею він, як і раніше, в безпеці. Вона відчувала неймовірний приплив сил та енергії.

— Ми впоралися! — радісно закричав Лео. — Ми довели, що разом ми сильніші!

Елла кивнула, з усмішкою дивлячись на друзів:

— Це тільки початок. Нам потрібно продовжувати шлях, щоб повернути мир у наш ліс! Здається, ти правильно визначив причину того, що відбувається. От тільки звідки з самого початку взявся цей туман?

Зі сповненим рішучості серцем і духом єдності, Лео, Елла, Філіс і Тімі після перемоги над вовком знову продовжили свій шлях. Проте з кожним кроком чорний туман навколо ставав дедалі густішим, і його холодні струмені немов проникали в серця друзів.

Лео, який завжди вважав себе сміливим і рішучим, почав сумніватися в здатності Тімі впоратися з їхніми наступними випробуваннями.

— А ти ж і справді боягузливе зайченя, — зауважив він, трохи сумно дивлячись на свого друга. Весь час їхнього подальшого шляху він думав над словами вовка, який немов би залишив паросток чорного туману в його грудях. — Нам може знадобитися більше сміливості, якщо ми зіткнемося з чимось іще більш небезпечним.

Тімі опустив вуха й ображено вимовив:

— Я намагаюсь, Лео! Я просто боюся. Але це не означає, що я не хочу допомогти!

Елла, прагнучи розрядити обстановку, втрутилася:

— Але хіба не ми всі разом впоралися з вовком? Ми повинні підтримувати одне одного, а не сумніватися у своїх силах!

Філіс, яка завжди знаходила вихід зі складних ситуацій, раптом відчула, що напруга зростає.

— Можливо, проблема не тільки в Тімі, а в тому, що ти, Лео, занадто наївний. Ми не можемо покладатися тільки на мужність, іноді потрібно бути хитрим і винахідливим, як я.

Лео насупився, відчувши, як його наполегливо посувають із п'єдесталу, на якому він завжди перебував і до якого звик:

— Але іноді твоя хитрість здається мені егоїзмом! Ми маємо працювати як команда, а не намагатися перехитрити одне одного!

— Я й не пропонувала хитрувати одне з одним. Лише сказала, що Тімі — теж частина команди. І без нього б ми зараз не впоралися.

— Серйозно? — несподівано піднявся Лео, різко загальмувавши і повернувшись до друзів обличчям. — Частина команди, чи ти все ж бережеш його на закуску на найголодніший день? — єхидно поцікавився, затіваючи дуель поглядів із лисичкою.

Філіс з подивом відсахнулася, але очей не відвела. Те, що Лео оголосив себе головним у їхній дивній зграї, не означає, що так і є тільки за правом його народження левеням. Зрештою, це не його прайд.

— Що ж, чудово, — фиркнула вона. — Отже, з усієї нашої компанії безстрашно спати ночами може тільки Елла. Тому що я стану закускою для тебе так само, як Тімі для мене. Правильно я тебе розумію?

Лео нарешті зніяковів і відвів погляд. Неправильно. Усе, що відбувається, неправильно, і він розумів, відчував це. Але темна енергія не бажала його відпускати. Що ж це за зле чаклунство таке?

За цією сваркою вони на деякий час забули про мету своєї подорожі й про те, що прийшли сюди разом, щоб повернути мир у ліс. Туман став ще густішим, занурюючи друзів у темряву недовіри, сумніву та роз'єднаності.

У цей момент вони опинилися в пастці, ув'язнені між високими деревами, які замикали коло, немов стіна. Туман огорнув їх, і вони не могли знайти вихід. Страх і розчарування заповнили серця друзів, і кожен із них відчув, що вони самотні. Але самотні всі разом, як єдиний організм, а не кожен сам по собі.

— Ось і все, — зітхнув Тімі. — Ми не зможемо вибратися звідси, бо сваримося.

— Так, і, схоже, ми самі створили цю пастку, — додала Елла, із сумом дивлячись на своїх друзів. — Якщо ми не об'єднаємося, туман ніколи не зникне.

Немов у відповідь на їхній відчай, чорний туман знову огорнув їх, але цього разу він був сповнений злих шепотів і страхів. Друзі усвідомили, що якщо не припинять сваритися і не знайдуть спільної мови, вони назавжди залишаться в цій пастці. Кожен із них відчув, що настав час повернути єдність, але для цього їм потрібно було подолати свої розбіжності. Як це зробити, якщо всі підняті на поверхню страхи та сумніви насправді завжди жили в них?

У той момент, коли друзі опинилися в пастці й почувалися загубленими, над ними пролунав тихий, але впевнений голос. Це була мудра сова, що сиділа на низькій гілці дерева, оточеного туманом.

— Добридень, смілива компанія, — промовила вона з доброю посмішкою. — Я бачила, як ви постали перед труднощами, і вирішила прийти на допомогу.

Друзі підняли голови, вражені тим, що в них з'явилася можливість отримати пораду від такої мудрої істоти. Між іншим, сова вкрай рідко вилітала кудись удень. І ще рідше приходила іншим на виручку. Не тому, що вважала, що ніхто нікому нічого не винен. Але тому, що не вірила в необхідність чужих порад там, де їх не просили. І цим ще раз доводила свою й без того незаперечну мудрість.