Ангеліна Кріхелі - Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі

Відійшовши трохи вбік, Лео сів на траву й ошелешено обвів поглядом ту частину лісу, яка перебувала в полі зору. Листя здалося йому незвично сірим і вкрай вороже налаштованим.

— Нам потрібно щось робити! — заявив він рішуче. — Цей туман несе із собою зло, і ми не можемо дозволити йому зруйнувати наш світ.

— Чому ти вважаєш, що винен туман? — здивувалася Елла, сідаючи поруч.

— До його появи нічого подібного не було, — повело плечем левеня, вдумливо дивлячись на подругу.

— Я чула від бабусі, що такі речі трапляються, коли в лісі з'являється недовіра, — кивнула Елла, — Ми повинні з'ясувати, звідки прийшов цей туман, і як його зупинити.

— Але як ми це зробимо? — із сумнівом запитав Тімі, наїжившись. — Я боюся, що нам буде страшно.

— Ти весь час боїшся, — усміхнулася Філіс. — Але страх перед самим страхом робить тобі честь, мій маленький боягузливий друже. Не переживай, — підбадьорила його Філіс, усміхнувшись. — Ми разом, і дружба робить нас сильнішими. Якщо працюватимемо командою, нам усе під силу! Головне не перетворитися на тих павича і папугу, коли кожен сам за себе, і ніхто нікому нічого не винен.

Лео, Елла, Філіс і Тімі вирішили об'єднати свої сили. Вони знали, що справжня дружба здатна подолати будь-які перешкоди. Друзі спробували скласти план.

— Нам потрібно вирушити в саме серце лісу, — запропонував Лео. — Можливо, там ми знайдемо відповідь.

Усі погодилися негайно. Але проблема полягала в тому, що серце лісу вони ще не встигли дослідити, жодного разу не діставалися до нього. Утім, сповнені рішучості, вони почали свій шлях у незвідані глибини чарівного лісу.

Друзі сміливо крокували вузькими стежками чарівного лісу. Сонце пробивалося крізь густі дерева, освітлюючи їхній шлях, але чорний туман усе ще огортав ліс, і страх незрозумілого нависав над ними. На кожному кроці їм зустрічалися різні тварини, і багато хто з них був настороженим, немов туман вселяв їм недовіру одне до одного. Схоже, що бабуся Елли мала рацію.

— Дивіться, як багато сумних облич, — зауважила Елла, немов читаючи думки Лео, зупиняючись і уважно дивлячись навколо. — Ми повинні допомогти їм зрозуміти, що дружба важливіша за всі розбіжності.

Саме в цей момент на їхньому шляху несподівано з'явився злий вовк-одинак, подібно до Шер-хана, який порушував порядок і закони джунглів. Його шерсть була чорною, як ніч, а очі виблискували жадібністю. Він підійшов ближче і з насмішкою вимовив:

— Що ж це за компанія така? Навіщо ви взагалі дружите? Кожен із вас міг би бути кращим без інших! Ось, наприклад, Тімі — він такий боягузливий. Чому ви витрачаєте час на нього? Чому Філіс не з'їсть його?

Зайченя затремтіло від страху і, не сміючи поглянути на друзів, пробурмотіло:

— Можливо, він має рацію...

Філіс мовчки насупилася. Біда полягала в тому, що вона вже неодноразово переймалася цим питанням. Але соромилася подібних думок і щоразу гнала їх геть. Але хіба не зайченят вона ловила під час полювання, щоб насититися? Інших зайченят, так. Але чим відрізняється від них Тімі?

— Ні, Тімі, це не правда! — закричав Лео. — Ми — команда! Ми сильніші разом!

— Сильніші? — продовжував вовк з усмішкою. — У вас немає шансів, якщо почнете сумніватися одне в одному.

Елла злякано глянула на лисичку, вловивши в її погляді сумнів, що промайнув там усього на кілька секунд.

Філіс, швидко зметикувавши, що вовк намагається посіяти недовіру, зерно розбрату, підійшла ближче і з хитрою посмішкою сказала:

— Навіщо нам слухати тебе? Ти всього лише одинак, який не розуміє, що означає дружба! Якщо ми будемо сваритися, тоді ти справді переможеш. От тільки що тобі за діло до цього? Припустимо, ти з'їси тоді Тімі, який залишиться без захисту. Але ні я, ні Елла, ні тим більше Лео не по зубах тобі.

— Схоже, ти не знаєш, що робити, — пробурчав вовк, і в його голосі пролунала злість.

— Ми знаємо, що робити! — впевнено сказала Елла, підбадьорюючи друзів. — Нам не потрібно боятися одне одного! А тебе просто гризе самотність.

 Із цими словами вона підняла голову, і яскраве світло навколо них стало ще яскравішим. Друзі встали пліч-о-пліч, показуючи, що вони єдині. Тімі, збираючи сміливість, сказав:

— Я можу бути боягузливим, але я завжди буду поруч із вами. Дружба сильніша за страх!

Кому він міг би допомогти цим, залишалося загадкою, але чомусь саме ці слова вселили у Філіс упевненість у правильності свого рішення оберігати зайченя. Чим воно відрізняється від інших? Ось цією самою боязкою сміливістю! Рішучістю стати пліч-о-пліч із лисицею і вірити, що зуміє бути їй корисним у бою. Нехай навіть сили не рівні, і в реальності це не так. Але його готовність непомірно важлива!

Вовк раптом запанікував, його впевненість почала слабшати. Він спробував зробити крок назад, але його власна недовіра і злість стали його кайданами. Друзі, проявивши єдність, зробили кілька кроків у його бік, і яскраве світло, що виходило від них, яке знаменувало доброту і готовність до самопожертви в ім'я дружби, потіснило самотнього вовка.

— Ти не зможеш нас роз'єднати! — в один голос закричали вони.