Ангеліна Кріхелі - Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі

Дракон розсміявся:

— Смішно! Що ви можете мені протиставити? Я сильний, і мої чари не підвладні вам! А ви — лише жалюгідна купка наївних діточок, які вважають себе могутніми!

Не злякавшись, Лео зробив крок уперед. Він знав, що дракон не може перемогти їх, якщо вони працюватимуть разом.

— Ми викличемо тебе на поєдинок, — оголосив він. — Але не силою, а добротою. Якщо ми покажемо, що любов і дружба сильніші за ненависть, ти повинен будеш залишити цей сад у спокої.

Дракон, упевнений у своїй могутності, погодився практично без роздумів:

— Добре, я приймаю твій виклик. Але будьте обережні — я не потерплю слабкості!

Друзі встали в коло, зчепивши міцніше лапи та хвости. Вони стали по черзі говорити про те, що означає для них їхня дружба. Кожен з них ділився спогадами про те, як підтримували один одного у важкі часи, як раділи успіхам один одного і як цінували кожну мить разом.

Елла почала:

— Дружба навчила мене, як важливо піклуватися про інших. Коли ми підтримуємо одне одного, ми стаємо сильнішими!

Філіс додала:

— Я зрозуміла, що хитрість — це не єдиний шлях. Доброта і чесність створюють справжні зв'язки, які не може зруйнувати ніхто.

Тімі з натхненням сказав:

— Я міг би бути боягузливим, але з вами я почуваюся сміливим. Ми разом — і це робить мене сильнішим!

З кожним вимовленим словом навколо них усе яскравіше світилося світло. Дракон, побачивши, як їхня любов і дружба наповнюють сад, почав відчувати сумніви. Його чари починали слабшати, а серце наповнювалося ніжністю, якої він ніколи не відчував. І це розривало його зсередини.

— Це неможливо! — закричав дракон, його голос став менш упевненим. — Як ви можете бути такими сильними?! Ти, маленьке вухате створіння, якого дивом не зжерла лисиця! Ти, гривастий і кошлатий, який дивом не зжер саму лисицю! І ти, чудове створіння, яке взагалі ніяк не відноситься до цих трьох! Що можете ви знати?

Друзі продовжували ділитися своїми почуттями, і щоразу, коли вони говорили про свої зв'язки, світло ставало дедалі яскравішим. Незабаром дракон відчув, як його чорне серце починає танути. Він усвідомив, що ненависть і заздрість тільки ізолюють його, і, врешті-решт, він був самотній. Майже так само, як вовк. Тільки, на відміну від нього, дракон начебто мав мету, мав виправдання своїй замкненості й агресії до зовнішнього світу.

— Я не можу більше, — пробурмотів дракон, дивлячись на друзів з надією. — Як ви це робите? Зупиніться!

Лео зробив крок ближче:

— Ми просто любимо одне одного і підтримуємо одне одного. Ти теж можеш обрати любов замість ненависті.

Дракон, вражений їхньою добротою, здався. Його злі чари розсіялися, і він став менш похмурим, прийнявши рішення залишити заздрість позаду. Однак він прекрасно розумів, що одного тільки рішення тут недостатньо, і на нього чекають століття душевної праці, щоб зруйнувати всі шари непроникної чорноти, які так довго огортали його.

— Я більше не хочу бути злим, — зізнався він, і в його очах з'явився жаль. — Я хочу спробувати стати частиною цього світла.

Світло навколо них яскраво спалахнуло, і чорний туман, що вкривав ліс, почав розвіюватися. Друзі трохи боязко обійняли дракона в наївному прагненні підтримати того на вірному шляху. Чарівний сад кохання знову наповнився світлом і радістю, а його квіти розцвіли ще яскравіше.

Друзі зрозуміли, що любов і дружба справді сильніші за всі злі чари, і з цим світлом у серцях вони продовжили свою подорож, готові до нових випробувань.

Після перемоги над драконом заздрості та звільнення Чарівного саду любові, вони відчули, що їхні сили об'єдналися в щось більше. Тепер, коли туман почав розсіюватися, вони вирішили продовжити пошуки джерела чорного туману, який все ще огортав їхній ліс. Адже не викорінивши джерело, вони могли б до кінця своїх днів обрубувати мацаки недовіри, що наповзали на рідний ліс. А ті б множилися без кінця, відвойовуючи все нові території.

— Ми майже на фініші, — сказав Лео, підбадьорюючи своїх друзів. —Знайдімо те, що стало причиною всіх бід.

І вони рушили вглиб саду, де стояли старі дерева, вкриті мохом. У центрі саду вони побачили камінь, що світився. Він знаходився на п'єдесталі з гілок і листя. Це було щось незвичайне для них: камінь переливався всіма кольорами веселки, але в його центрі залишалася чорна крапка, немов чорний туман сам причаївся всередині нього.

— Це, мабуть, джерело туману! — вигукнула Елла, дивлячись на камінь із тривогою. — Але чому він став таким?

Філіс, уважно вивчаючи артефакт, вимовила:

— Можливо, цей камінь був створений давно забутим чарівником. Він міг бути втрачений, і з ним пішов його добрий вплив. Стало нікому контролювати туман, і він здобув перемогу над місцем свого ув'язнення. Адже темне завжди притягується легше і швидше. Ми з вами самі могли переконатися в цьому...

Тімі, трохи потягнувшись до каменя, сказав:

— Але як нам його зупинити? Ми не знаємо, як із ним поводитися.

— Ми повинні доторкнутися до нього з чистими серцями, — запропонував Лео на свій страх і ризик. Він не був упевнений у правильності ухваленого рішення, але знову розмірковував і бачив світ серцем, а воно підводило куди рідше, ніж зір. — Якщо ми справді віримо в дружбу і любов, можливо, він зможе позбутися туману.