Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

що вона донизу… і забиття, і рани… ні, не кричатиму!.. ні! ні… ще поверх!.. четвертий?.. тут теж не всі сходинки на місці!..

— Ми де?

Оттавіо запитує… не бачу головою донизу!.. не можу роздивитися!.. він теж не може!.. він!.. ні!.. не може!.. до того ж він не вміє читати, зауважте…

— Піднеси мені голову, тоді я гляну!

Прошу його! догори ногами не вчитаю номер поверху!.. він підіймає мені голову… мало не викручує шию… дивлюся… «6-й поверх»… написано…

— Ми на шостому!..

Гукаю…

Відпускає голову…

— Дурень!.. Це п'ятий! п'ятий!

Ображає!.. мовляв, він краще знає!..

— Я рахував із самого низу!..

Заперечує мені! він, бач, рахував!.. я серджуся!.. навіть у такому стані не поступлюся!..

— До сраки твій рахунок! теж мені! Тарзан! це шостий!

Я певен! проголошую! він заперечує, збиває з пантелику! я вже сам не знаю! п'ятий?.. шостий? єдине, чого певен, що всі двері вирвано! не лишилося ніде дверей!.. бачу навіть головою навиверт!.. бачу пройми замість дверей… двері кудись полетіли! самі пройми! Оттавіо плавно мене скидає… я зісковзую з його плеча… спочатку голова… потім тулуб… бік, бік!.. «ой!»… ноги… лежу!.. бодай йому! мені зле! навіть дуже зле!.. все болить… перед очима подірявлені сходи!.. вибиті сходинки… пробую порахувати… два… три!.. чотири!.. збиваюся!.. несила!.. і спрага?.. неначе!.. неначе!

— Оттаве!.. Оттаве! пити!

— Що пити?

Що пити?.. нехай подивиться! може, десь є кран? нехай піде! мене вже не несе! дверей же нема! вода має бути!.. жах, як хочу пити! раптом певність! наполягаю! стогну!.. але звиняйте! так не піде! не здихати ж мені тут! ні!

— Разом! разом!

Зараз напружуся, спробую підвестися!.. спираюся на поручень… уже на колінах… спиною до стінки, отак!.. і ногу на підлогу, от!.. на підлозі не всі дошки!.. тепер другу ногу!.. отак… готово!.. але відразу зашпортуюся!.. нога за ногу!.. Оттав мене підхоплює!.. і тягне!.. мені паморочиться, от у чім річ… лоб іще кривавить… «Нумо! нумо! ступай!»… от хто ніколи не вагається! тягне мене, тягне!.. «нумо! нумо! ступай!..» здається, якийсь коридор, куди він мене тягне?.. чи це наш поверх? не впізнаю!.. четвертий?.. третій?.. трясця! бодай йому! «Пити!»… коридор, як наш… неначе… неначе… невеликий передпокій… погано бачу, майже нічого вже не бачу через кров… як він мене волочить, це нестерпно!.. нехай би поклав, чи я став би на коліна… кажу йому… він згоден… я на колінах…

— Оттаве, ти переплутав! от!.. не твоя вина, ти просто телепень!.. це не шостий!.. це п'ятий!.. нескінченна суперечка! однак я бачив! маю рацію! це не наш поверх! ми на поверх нижче, сумніву нема! у Ксантіпів!.. чи у Котте?.. справді!.. може бути?.. уже не певен… Котте з іншого боку!.. знав… уже не знаю… несила пригадати!..

— Дай води, Оттаве!..

Кориться, лишає мене випростаного… лежати легше, ніж на колінах… на колінах хитає і гойдає… і стіни хиляться…

Чекаю на Оттава, який десь нишпорить… завзято гримить каструлями! мабуть, десь у кухні?..

— Ти кран знайшов?

— Так, але води немає!

От і все!.. так і буде!.. води немає!.. рури поперебивало!.. у будинку ні краплі води!.. на жодному поверсі! отакий фарс!

— Mo', хоч яка пляшка?

Нехай подивиться!.. знову брязкіт каструль!.. шукає далі!… міркую… думаю… отака думка!.. ідіотська… що все було викинуто з вікон у мить найбільшого струсу… крім каструль!.. Тому все, що лишилось, це каструлі!.. Еврика!.. досить пригадати… як підскакував будинок! від жахливих брррангів!.. усе повилітало через вікна!.. умить!.. вир мотлоху!.. шаф!.. дріб'язку!.. буфетів!.. килимів!.. усе надвір!.. під фосфор!.. якби ми не скупчилися всі!… не зліпилися!.. під брамою! нас би так само викинуло! будинок спорожнів би… крім каструль! чую їх брязкіт! це доказ!.. чи, може, їх звідкись принесло? з іншого місця?… з іншого будинку?.. знизу? Оттав і далі нишпорить… гримить каструлями! знову каструлі! крамниця залізних виробів!.. гірше! тепер! грюкає!.. б'є каструлями одна в одну! чи по чомусь лупить… бац! буц! бумц!.. стінка?.. перегородка?.. чи, може, кран?.. знайшов хоч якийсь справний?.. де є вода?..

— Молодець! молодець!

Так! але голова?.. раптом голова? пити? якщо знайде? справді… але ж голова?.. голова?.. боляче лежати! аби приніс якусь подушку?.. а то ходить по кімнатах і б'є в каструлі!.. спрага!.. і голова? болить!.. це не примха! головний біль гірший від спраги?

— Оттаве! Оттаве! подушку!

Доводиться весь час гукати!.. подушка — це краще, ніж попити!.. бажаніше! набагато бажаніше! ще чую звіддаля… ще далі… от чорт! ген у глибині!.. б'є в каструлі!.. у дві каструлі!.. б’є по рурі…

— Оттаве! Оттаве! Вважай!

Аби не розбив газову руру!

— Це не газова рура, Оттаве?

А то ще газову руру розіб'є!

— Газ перекрили, Фердіне! воду перекрили! усе перекрили! розтуди його!

Це його лютить ще більше, здається!.. лупить! але вже по стінках… і по стелі! над собою!.. двома каструлями лупить! щосили! бац! буц! над собою! а там наша квартира, я певен! власне, здається, наша… це ж п'ятий поверх… пробиває стелю… вивертає!.. не вгаває!.. пробиває стелю!.. звідти падає повно паклі!.. пробив-таки!… і повно тиньку падає, осипається… цілими шматками… як перед тим у коридорі!.. великі шматки тиньку! осипаються! гарна робота!.. а пилу!.. вже задихаюся!..

— Оттаве! Оттаве! ти що, здурів?

Несамовитий! їй-бо!.. грюкає собі…

— Годі, Оттаве! годі! ти здурів? навіщо?

Не зважає… лупить!.. і бац! і буц! дужче! ще дужче!.. голос згори!.. зі стелі… раптом! голос з горішнього поверху!

— Це ти, Лілі? це ти?

Вона!

— Так, я! я! я вдома!

Не підводжуся!.. лежу… але впізнаю!..

— Стрибай! Стрибай! сюди!

Уже стрибнула!.. на купу тиньку! у розлам! але скільки грації! грації!.. вона вже була тут!.. тільки я не бачив!.. через пилюку!.. тепер бачу!.. і Бебер! де Бебер?

Стрибнув разом з нею!.. треться об мене… муркоче… Лілі бере його… тримає на руках, не відпускає…

— Ти не хочеш пити, Лілі?

— Звісно, хочу! і Бебер теж!..

Це рідкість, щоб Бебер просив