Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

і в цьому величання ріг ламав премудро: все-бо їв, щоб не підносився розум постництвом, мало вельми куштуючи, господиню і матір пристрасної насолоди, якою є об'їдання, повстримністю засмучував, короткістю трапези гукаючи пані тій: "Мовчи, занімій". Пустельним життям і рідким баченням людських облич полум'я печі тілесної погасив і до решти спопелив. І приспав зовсім сріблолюбство, яке Павло, святий апостол, ідолослужінням назвав, твердо його уникнув творенням милостині і браком необхідного. Ліниве неробство, яке є щоденною смертю і розслабленням душі, — пам'яттю про тілесну смерть, наче голкою, колов, на бадьорість і труд наставляв. Сіті і пута всіляких пристрастей і всіляких чуттєвих бажань плачем розшматовував і розривав. Пристрасть гніву у ньому ще раніше заморила зброя послуху. Рідко до кого приходячи, ще рідше щось промовляв. Марнославства, що на павутину подібне, заморив п'явку. Що ж скажу (говорить Монах Даниїл) про перемогу гордині? Що про крайню чистоту сердечну? її новий той Веселеїл розпочав послухом, закінчив же своєю присутністю Господь, Небесного Єрусалиму Цар, без Иого-бо присутности ніколи не прогнався б диявол і на нього подібне його полчище. Де покладу у вінці цьому, його ж (преподобному Йоанові зі слів похвали) сплітаємо, джерело його сліз — річ, що в небагатьох знайдеться. Є ж і донині в пустелі в підгір'ї таємне місце, печера мала, яка від келії його та инших настільки віддалена, щоб вухо людське не почуло і щоб від марнославства сховатися. У неї входячи часто, близько неба будучи, зойком, риданням і прикликанням Бога небес досягав, зі стогоном плачевним взиваючи, подібно до тих, що мечем бувають січені, чи розжареним залізом печені, чи очей позбавлені. Сну ж приймав стільки, щоб лише розумної істоти чуванням не згубити. Багато ж перед сном молився і книги складав (як же склав книгу, що Ліствиця називається, через неї і сам пізніше Ліствичником прозваний був). Це було для нього журби проганянням — писати книги. Усього ж життя його плин був молитвою ненастанною і до Бога прагненням ненаситним, Його-бо вночі і вдень у дзеркалі найсвітлішої душевної чистоти умом бачив, насититися не міг.

Чернець один на ім'я Мойсей, наслідуючи доброчинне Йоана цього преподобного життя, просив його, аби прийняв його в учні собі, хотів-бо наставитися від нього на справжню мудрість. Знайшов же і прохачів за себе до святого — чесних старців. І, їхніми проханнями переконаний, прийняв преподобний Мойсея на співжиття й учнівство. Одного дня великий той отець звелів Мойсееві землю з одного місця носити у вертоград — для насадження зела і поливу. Мойсей до вказаного місця дійшов, наказане робив без ліні. Коли ж настало полуднє і сонце дуже палило, був-бо то місяць серпень, Мойсеп, втомившись, відійшов у тінь під великий камінь і, спочиваючи, заснув. Господь же, який не хоче ні в чому рабів своїх скривдити, запобіг звичною своєю добротою Мойсеевій несподіваній смерті, Йоана ж святого з печалі виймаючи. Коли-бо сидів преподобний в келії з богомисленою молитвою і в сон легкий зведений був, побачив одного явленого йому священногарного мужа, який докоряв йому через сон і говорив: "Чому так ти, Йоане, безжурно спиш, коли Мойсей у біді?" Йоан же святий, зразу збудившись, гарячою за учня свого молитвою озброївся. Тоді був вечір, і учень з роботи повернувся. Питав його старець, чи щось погане і несподіване з ним трапилося. Він же сказав: "Камінь превеликий заледве мене не вбив. Вбив би обов'язково, якби ти, отче, не покликав мене. Заснув-бо я під ним в полуднє, почув твій голос, який мене кликав, і швидко з-під каменя вибіг, і зразу впав камінь". Смиренномудрий же насправді, Йоан нічого ж з баченого учневі не сповістив, у таємниці серця свого вдячними молитвами доброго оспівуючи Бога.

Був же преподобний той муж і чеснот зразком, і лікарем на внутрішні рани. Брат-бо один на ім'я Ісакій, слабістю блудного біса сильно одержимий, в печалі великій був, до великого цього отця швидко прийшов і про боротьбу домашню з плачем і хлипанням розповів. Той же сказав йому: "До молитви обидва вдаймося, о друже". Коли сповнювалися молитовні слова, і ще лицем долі лежав страждаючий, Бог угодника свого волю творив, щоб показати неоманливого Давида: "Волю, — казав, — тих, хто боїться Його, вчинить і молитву їх почує". Утік змій блудний, прогнаний ранами сильними молитви Йоана преподобного. Брат, що страждав від тої боротьби, бачачи себе звільненим від пристрастей і зовсім зціленим, вельми дивувався і Богові, що прославив раба свого, разом і прославляючому Його рабові дяку возсилав. Але були деякі, заздрістю під'юджувані, які корисного цього учителя Йоана преподобного називали марнослівним і брехливим. Він же самим ділом показав, що все (не лише у слові, але й у мовчанні користав) може в Христі, який усіх зміцнює. Замовк-бо на цілий рік, зовсім ні до кого не промовляв словами, допоки докірників своїх зробив собі молільниками. Вони, пізнавши, що недобре джерело користи, яке завжди тече, загороджувати і тратити спасення всіх, прийшли просити його, щоб знову богослівні свої відчинив уста. Він же не перечив, скорився і знову попереднього учительського свого тримався влаштування. Тоді подивувалися всі його подвигам у всьому, як новоявленого якогось Мойсея насилу на старійшинство киновії возвели, світле те світило на найголовнішому свічнику поставили. Він же, хоч не хотів, ігуменство Синайської гори прийняв, ближче до Гори Божої духом підійшов і, у невхідний морок [недовідання Бога] увійшовши богомисленням і на драбину небесну умовими зійшовши сходинками, прийняв закон, Перстом Божим [на скрижалях серця] написаний. І для слова Божого розкрив свої уста, і прикликав Духа. І з доброго скарбу серця свого видав слова благі.

Коли преподобний Йоан прийняв Синайської гори ігуменство, після сорока літ свого инокування, як же про те Синхрон написав, прийшло якось в обитель шістсот подорожніх. Коли ж вони до куштування їжі лягли, видно було одного юнака, у синдон по-єврейськи вбраного, який все обходив і з владою наказував то будівничим та ікономам, то кухарям і трапезникам й иншій прислузі. Коли ж встали подорожні від трапезування і сіли їсти служилі, шукали того юнака старанного, всіх служб наглядача, що всюди ходив і наказував, трапезу готуючи. Шукали ж, щоб і він сів на останній трапезі з иншими з'їсти. Хоч і старанно його шукали, проте ніде знайти не могли. Тоді Божий раб преподобний Йоан сказав: "Покиньте шукати його, святий-бо Мойсей [пророк і законодавець] на своєму місці послужив". Були ж одного року в краях тих бездощів'я і посуха велика, і зібралися люди з навколишніх