Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

не витерпів, до царя відважно і вільно сказав: "Чи не сором нам, о царю, від усіх християн бути найостаннішими, що навіть старця одного перемогти не могли, всілякими видами мук мученого? І його перемогти не є ані славно, ані почесно. Чи не є останнім соромом нам від нього відійти переможеними?" Так через мужність [християн] і єпархи, і царі марнославні осоромлювалися. Аретусян ж катування було таке, що малою була б Єхіти і Фалариди лють, якщо б із люттю їхньою порівняти. Більше ж — своєю злістю і злість самого винахідника і наставника [диявола] перевищили" (Доти Григорій Назіянський про святого Марка).

Теодорит же говорить, що бачили аретусяни тверду силу дивного старця Марка святого і змінилися на лагідність, дивуючись настільки великому його терпінню, і, розв'язавши його, вільним залишили. Слухаючи ж учительних його слів, навчилися святої віри і стали всі християнами. Про святого ж Кирила Диякона той самий Теодорит розповідає, так кажучи: "Кривду, яку елліни у Фінікії вчинили, хто без сліз згадати може? Бо в Еліополі-граді, який межує з Ливаном, мерзенний той рід згадав Кирила Диякона, який за царювання Константина божественною розпалився ревністю, багатьох ідолів, яких у граді тому шанували, розбив. Його не лише вбили, але живіт йому розтяли, утробу його зубами з люті кусати посміли. Не утаїлося те від всевідаючого Бога, але достойну кару за зло своє прийняли. Ті бо, що чинити таке посміли, спочатку зубів своїх позбулися — всі до одного випали, тоді без язиків своїх зосталися — засмерділися-бо і, зігнивши, з ротів повитікали, врешті зір очей стратили — всі осліпли. Через такі їхні біди сила істинного благочестя відкрито проповідувалася. В Аскалоні ж і в Газі, палестинських градах, спершу мужам, що були честю священства прикрашені, тоді й жінкам і дівам, Богові освяченим, животи розтяли, ячменем наповнили і свиням на поїдання кинули. Таке нелюдське катування нечестиві діяли. Святим же мученикам приготовані були переможні вінці в Царстві Христовому, а катам — вічні муки в пеклі, які приймуть їх праведною помстою Істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Иоана Пустельника, який в криниці одній десять років прожив. Дивися про нього у Пролозі. І преподобного отця нашого Євстафія Ісповідника, єпископа Витинійського, який за святі ікони від іконоборців багато витерпів й у вигнанні помер.

Місяця березня в 30-й день

Житіє преподобного отця нашого Йоана Ліствичника

Инакий край і град цього доблесного подвижника Йоана преподобного перед постницькими його подвигами виростили і виховали, точно сказати не можу, — говорить Даниїл Монах, життя цього описувач. — Яке ж нині того божественного і предивного мужа має в собі місце і безсмертної їжі смаколиками годує, не є мені невідомо. У тому-бо він нині перебуває краю, про який голосистий соловей Павло святий проголошує: "Життя наше на Небесах". Там нематеріяльним почуттям з невимовною насолодою невичерпного блага неситно насичуючись, прийняв достойну винагороду потів своїх і болю безболісну честь, успадкував Небесне Царство з тими, що далі нога їхня стала на рівному. Як же задля того нематеріяльного блаженства в матеріяльному тілі трудився, розповім ясно. Шістнадцятилітній віком тілесним, тисячолітній гостротою розуму цей блаженний був, сам себе, як же якусь непорочну і доброприємну жертву великому архиєреєві Богові приніс: тіло-бо на Синайську, душу ж — на небесну гору виніс, через видиме висі гірської місце до висоти небесної наближаючись й умом невидимого споглядаючи Бога. Відсторонившись від світу, полюбив спочатку прикрашену смиренням лагідність, як повелительку мислених дів, чеснот учительку, відтявши все мовлення й обмовлення нахабство і гординю, і найкращим розглядом на самому вході до чернечих наук зовсім прогнав звабника самооцінки і самолюбства, перед найдосвідченішим духовним учителем свою схилив шию, уповаючи так перейти без перешкод тяжку безодню пристрастей. І так життя своє, для світу цілком умертвивши, між братами влаштував, наче був серед них малим хлопцем, що ще не вміє говорити, нічого з волі своєї не чинив, і душа його була без слів і без хотінь, з властивої природи у всьому перемінена. А що найдивніше: навчений усілякої зовнішньої мудрости, обцілував небес достойну простоту смиренномудрістю: красуванню любомудрія зовнішнього чуже буває смирення.

Старцем та учителем преподобного Йоана (як же про те Синхрон говорить) був авва Мартирій. Коли він учня свого, двадцятилітнього Йоана, вже постриг у чернечий образ, у той день авва Стратигій пророчо про Йоана сказав, що має великою зорею бути для вселенної, що пізніше збулося. Якось же Мартирій до великого Анастасія Синаїта з учнем Йоаном прийшов, і поглянув Анастасій на Йоана, а до Мартирія сказав: "Скажи мені, о Мартирію, звідки в тебе учень цей? Хто його в ченці постриг?" Відповів Мартирій: "Раб твій, отче, я постриг його". І сказав Анастасій з подивом: "О авво Мартирію, ігумена гори Синайської ти постриг". Знову в инший час блаженний Мартирій з Йоаном прийшов до великого старця Йоана Саваїта, який у Гудійській пустелі жив. їх же бачивши, старець встав і, взявши води, умив ноги не Мартирію, але учневі його Йоану і руку Йоанову поцілував. Мартирієві ж ніг не умив. Після того Стефан, учень великого Йоана Саваїта, спитав старця: "Чому ти так вчинив, отче: не учителеві, але учневі ноги вмив і правицю його поцілував?" Відповів великий старець: "Повір мені, дитино, що не відаю, хто він, той юний монах, проте ігумена гори Синайської прийняв і йому умив ноги". Такі були отців святих пророцтва про цього преподобного Йоана, коли він ще юним був, що потім збулося свого часу.

Прожив же преподобний Йоан зі своїм духовним отцем років дев'ятнадцять, осиротів по нім, коли переставився до Бога Мартирій блаженний. Його ж як молитвенника і заступника до Вишнього Царя передпославши (Даниїл Монах про те говорить), вийшов на безмовне місце, маючи молитви отця свого за зброю сильну на зруйнування твердинь. Місце ж те лежало на відстані п'яти стадій від церкви, називалося Тола. І там до сорока (від початку чернецтва свого) літ перепровадив без знемагання, палаючим бажанням божественної любови завжди розпалювався. Але хто може словами виявити і повістями розповісти детально про його труди, які там у тайні здійснював? Проте як же з малих речей великі пізнаються, так і з менших деяких його починань пребагате в чеснотах життя преподобного цього мужа почуймо. їв він на трапезі своїй все, що заповіддю чернечою не заборонене, але дуже мало, тому більше видавалося наче куштував, а не їв,