Леся Українка - Том 12

здається, але я, може, й помиляюсь. Лілі я написала про всякі об’єктивні ознаки (дані аналізу і т. ін.), то вона ліпше може тобі пояснити, що саме зо мною робиться, а мені, може, й не все кажуть по правді.

Чи ти ще не друкувала «Королівни», чи вона була вже надрукована, та той № до мене не дійшов? Один №, напевне, пропав (той, де була стаття про виставу українських малярів), а може, вона саме там і була. Тільки, може, вона тобі «спротивилась», то ти не стісняйся «забракувати» її — я тобі щось інше пришию. Хоч ти й кажеш, що тобі «нічого не треба», але я вже бачу, що се ти знервувалась (се і в цілому твоєму листі видко), і не думаю приймати a la lettre г. Від написання «яких 20 стрічок», звісно, ніхто заслабнути не може, але як хто вже слабий (від чого іншого), то не завжди може зложити порядних віршів, хоч би й у 20 стрічок. Та й я сама не знаю, чому мені «дрібні» вірші тепер не пишуться. Перекладів же я тепер ніяких не роблю, бо не маю добрих (може б, ти мені прислала ту антологію французьку, що в тебе є?) оригіналів європейської поезії, а з російської взагалі не перекладаю. Оце знайшла один свій давнішній переклад народної італьянської пісні, може, він тобі сподобається, то надрукуй. Гонорарів, повторяю, я від тебе не хочу. Взагалі я з найбільшою втіхою зреклася б усякої плати за свій «дар богів» хоч би вже ради того, щоб потім не чути докорів «за великие и богатые» гонорари (тільки, господи, хто се з нас їх коли такі одержував,— невже я?), але от замість того мушу просити тебе передати вложену сюди записку — все в тій же гонорарній справі, прошу тільки передати чи переслати помимо Сірого. Що ж робити, коли я — хвора і бездипломна людина — іншим способом не можу нічого заробити (в Єгипті, правда, могла «хедер»126 одкрити, тут же і сього не можу), а заробляти мушу. Звісно, якби я вміла продавати не так рукописи, як «вдох-новенье», то, може б, досі з самих «авторських» забагатіла, та коли ж маю таку прокляту натуру, що замість «хлебных пьес» вирощую з серця якісь лісові, мовляла ти, «квітки», а з квіток же, відомо, хліба не їсти... Ет, та цур їй, сій темі — від неї тільки «t° повышается»...

Спасибі 8а переслану книжку «Вісника». За сей рік я більше його не одержувала та й за минулий рік 11 книжки таки не маю. Дякую за переслану статтю Гехтера, не скривлю, що мені сі речі інтересні. Хоч я уміла і в «пустині» бути «гласом вопиющим», але все ж цікаво, як той глас може відбиватися не в пустині... А от Євшан вважав, що пора б уже якусь нову літературну команду набрати, а то що ж — «усе ті самі». Ну й швидким же темпом іде у нас життя, коли для наших критиків уже й Олесь, і Чупринка — «ті самі». Хто ж для них новий, коли так? А у людей 50-літній Метефлінк все ще «молодий»...

На переслані листи я вже відповіла. Аж сором, що люди так дбають про мене, а я така недбалиця. Та, здається, моя лінь патологічного походження (треба вже хоч сим потішитись).

Міцно цілую тебе, люба мамочко. Як не маєш часу на довгі листи, озивайся хоч коротенько. Кльоня тобі кланяється. Михайлові і п[ану] Петруненкові моє щире вітання. Ще раз цілую тебе.

Твоя Леся

229. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

5 квітня 1912 р. Кутаїсі. 23. III. 1912

Любая Лілеєнько!

[...] Тепер щодо літніх планів. Кльоні дають одпуск всього на один місяць (28 днів) (на іюнь), то він його візьме, але їхати нікуди не думає, буде вже так якось дома відпочивати та за місто виїздити на свіже повітря. Бо як їхати до тебе або до мами, то сама дорога займе тижнів 1V2, та ще й треба вертатись зарані, щоб не зараз з дороги втомленому на службу йти,— то що ж лишиться на гостювання? Яких-небудь тижнів два? Тим часом нам двом така подоріж коштувала б коло 200 p., а се нам тепер великі гроші, тим більше, що я тепер трачу на ліки, а на прийдешню зиму, може, ще й більше потратити прийдеться, якщо муситиму конче виїхати в Єгипет. З огляду на це все, ми вже зважили літом «не рипатись», а просити тебе з Михалями в гості до себе. Тут для здорових нирками людей літо зовсім добре, бо хоч дощ і йде частенько, але місто нагірне, то сохне дуже хутко і ніколи нема болота, тільки через дощі нема такої спеки, яка могла б бути по тутешньому сонці. Хто може ходити, то тут є де погуляти за містом, і краєвиди тут дуже гарні. Квартира наша тепер стала ліпша, бо «піднижнє заведеніє» скасувалося, двір хазяйка почистила, а солдатів літом не буде, бо вони через місяць підуть в лагері. Зрештою, літом (3 мая) буде багато вільних квартир, то, може, ми й переберемось, коли знайдемо щось ліпше і по ціні приступне. Приїзди, любая моя, ми тебе дуже-дуже просимо. Я сподіваюсь, що тобі тут непогано буде і навіть краще, ніж ти, може, з моїх слів і листів уявляєш, бо одно діло жити на чужині, а друге — приїхати на неї подивитись. До того ж літом нема тих невигод, що зимою, бо тут хати саме для літа й приспособлені. Кльоні було б, звісно, приємно, якби приїхали тоді, як він матиме одпуск, та й вам було б веселіше, бо він би показав тутешні околиці (він їх «по долгу служби» добре взнав), і взагалі воно краще, як нема в хаті відгомонів служебної «гонки» і «каторги» (не в прямому смислі, бо Кльоня тепер «цивіліст», а не «криміналіст»). Але якщо тобі не вигідно їхати в іюні або якщо хочеш утекти від тої юги, то приїзди, коли тобі краще, і, у всякому разі, якомога надовше.

Ти, може, думаєш, що чому б мені самій без Кльоні не поїхати, коли вже з ним не можна? Так, правду кажучи, в такому стані, як тепер, мені взагалі їздити трудно — від невеликої навіть тряски мені болить всередині, а не знаю, як би воно було, коли б проїхати залізницею, наприклад, від