Леся Українка - Том 12

Севастополя до Катеринослава. А чи сей мій стан хутко зміниться, чи буде він літом ліпший, може, він теж прийняв хронічну форму, як то в мене звичайно,— все ж це невідомо. Та ще й мама, певне, образилась би, коли б я побула у тебе, а в неї ні, тим часом їхати мені ще й у Київ або[в Гадяч було б уже напевне не корисно, а може й просто не під силу.

Як будеш їхати до нас морем, то їдь на Поті або на Ба-тум (в Поті не завжди добре пароходи з поїздами сходяться, а різниця в ціні чи їхати до Поті чи до Батумі пуста, та й на Батум варто подивитись, а Поті нецікаве), потім бери білет просто до Кутаїса, їхатимеш до станції Ріон тим шляхом, що йде на Тифліс, а в Ріоні пересядеш на маленьку віточку (подібну на ту, що з Лохвиці до Гадяча) і приїдеш просто в Кутаїс. Якщо даси знати, коли саме ви приїдете, то хто-небудь 8 нас вийде на вокзал, се навіть і недалеко від нас. Як їхатимеш, то, будь ласка, віэьми з собою які матимеш українські газети і журнали (крім «Вісника» і «Рідного краю», бо його маю, а газет не маю жодних), а може, і які нові книжки трапляться, за все подякуємо, чим більше збереш, тим краще (морем везти їх можна даром, коли в кошику, а не в скрині, а залізницею можна товаром відправити).

Чому ми не можемо тепер дістатись у Бессарабію або на Поділля, розкажу, як побачимось,— «то довгеє слово», а до того часу вже не писатиму довгих листів. Коли Михайло тепер з тобою, привітай його і передай наше запрошення, а в Київ я йому окремо напишу. Цілую міцно тебе і Михаля, Кльоня теж цілує і просить в гості.

Твоя Леся

Ф[еоктиста) С[еменівна] і Маруся кланяються.

230. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

2, З травня 1912 р. Кутаїсі 19/IV 1912

Люба мамочко!

Сподіваюсь, що ти вже досі вернулася з своїх мандрівок і лист сей не буде лежати, тебе ждучи. Я думаю, що мій великий лист до Лілі прийшов до неї саме тоді, як ти була там, і вона, певне, пояснила тобі, як слід оцінювати всі ті дані, що я їй списала. Тепер мені начебто ліпше, головно тим, що кров перестала так часто виділятись, та й остатніх кілька день t° нормальніша, а то вже була дуже часто 37,5, чого, наприклад, торік так хронічно не бувало. І так взагалі почуваюся міцніше, навіть збираюсь (правда, ще тільки збираюсь) дещо трошки робити. Сірий заводить переговори про видання II т[ому] моїх творів, так от думаю дещо переглянути, щоб зложити книжку, але заважає мені, що хтось зачитав (навіть і тут се трапилось!) київське видання «На крилах пісень», а без нього я ніяк не можу пригадати, що є в мене inedit 1 з дрібних віршів. Будь ласка, пришли мені один примірник «На крилах пісень», та й я буду вдячна, коли пришлеш скоріше, бо й так через сі простори справа ся навряд чи хутко йтиме. Не скажу, щоб із Сірим було дуже приємно мати діла, особливо зв’язані з грошовими рахунками,— поки доправишся тих грошей, то сам себе зненавидиш. Але се вже чомусь скрізь так ведеться, що до тих літературних заробітків ставляться «роботодавці», як до прошеного хліба,— се вже якесь прокляття нашої професії. Ну та що ж, либонь, і великий Гомер був просто жебраком в очах тих, що його слухали і вділяли йому шматки м’яса від свого столу за пісні...

Нарешті я одержала 3 книжки «Літературно-науково-го вісника» і вже маю кінець «Руфіна і Прісцілли» та «Лісову пісню». Розуміється, «огорчили» мене помилки — цілі стрічки пропущені! От іще друге прокляття, але вже, здається, не професіональне, а національне, бо у людей уже се вважається не фатумом, а просто скандалом, а по-нашому, то й тут «доля» винна. Ет, з того всього я роблюся «гдирою», правда? В сьому настрої трохи винна й погода — після чудової провесни препогана мокра весна настала, ще з великодня «заколодило», та з того часу ледве чи 5 день сухих було. Оце робить Кльоня заходи, щоб з Кавказу перевестись, та ще нічого виразного нема, а нам вже не терпиться.

Спасибі за вірші Жука; якби він більше попрацював над ними, то були б зовсім гарні, а так поезії чимало, але артизму часом бракує.

Будь здорова, люба мамочко, міцно-міцно тебе цілую. Михайла Васильовича і інших родичів вітаю.

Твоя Леся

20/IV

Тільки що одержала листа твого від 14-го. Поздоровляю Доруню і нового швагра, щиро бажаю щастя і вірю в сповнення сього бажання — вони добрана пара!

231. ДО М. В. КРИВИНЮКА

16 травня 1912 р. Кутаїсі 3. V. 1912.

Дорогий Михайле!

Я була дуже рада, одержавши од Вас листа попри картці з Дориного весілля. Давно вже ми одно до одного не озивалися, але Вам, певне, ніколи було, а я, пам’ятаючи Вашу банкову «каторгу», боялась уже турбувати Вас «кореспонденцією» хоч би й не діловою. Але тепер «не могу молчать», коли Ви обізвались. Отже, насамперед починаю 8 питання, чому Ви ні слова не пишете, чи збираєтесь сього літа приїхати з Лілею і Михальом до нас. Я навіть розумію сю «фігуру умолчанія» яко певну демонстрацію з причини того, що я’адресувала листа з запросинами до «Цілі, а не до Вас зокрема, але ж я знала, що на Великдень Ви маєте бути у неї, то й думала, що листа мого і прочитаєте, і обміркуєте вкупі, а Ліля скоріше знайде час відповісти і за себе, і за Вас. Тим часом Ліля зовсім на мого листа не озивається, а Ви пишете з умолча-нієм. Чи так не сором робити, люди мої добрі? Невже Ви можете сумніватись у щирості моїх запросин тільки тому, що вони виражені в одному, а не в двох листах? Ну, так от я пишу виразно: прошу Вас, дорогий Михайло, від свого і від Кльониного ймення, приїхати до нас сього літа в гості і написати, «чи і коли» маємо Вас сподіватись. Коли і тепер мені не буде виразної відповіді, то вже ображуся я. Але поки що мені ще не хочеться дуже ображатись, і я говоритиму по добрості. Ми б дуже хотіли знати, коли саме Ви приїдете, щоб до того пристосуватись.