Леся Українка - Том 12

можна б надалі посилати без великого опізнення? «Рідний край» і «Молоду Україну» я одержала перед самим виїздом.

Ще раз цілую міцно. Кльоня вітав. Мій привіт Михайлу Васильовичу і Ласочці.

Твоя Леся

227. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

14 березня 1912 р. Кутаїсі 1. III. 1912. Кутаїс,

Джаяновский пер[еулок] д[ом] Чхеидзе.

Любая Лілеєнько!

Щось-то ти давно вже мені не пишеш, чого то так? Чи то я так смутила тебе тою просьбою про масло? Так то ж неважно — як трудно, то й не треба, та тепер уже й тим більше, бо в нас уже тепло (сади цвітуть!), а сховів холодних у тутешніх квартирах не буває.

Як бачиш (та, може, й знаєш), я вже в Кутаїсі. Переїхали ми ще 21.1. Я все збиралась тобі написати і про се, і про свою халепу, та слабість ізнов розвила в мені патологічну лінь, а крім того, хотілось перше довідатись про себе щось об’єктивного та тоді вже писати. Діло в тім, що я від самого водохреща розклеєна: почалось ніби з різкого болю живота [...] і спини, я довго нічого не могла їсти, охляла дуже, і «самопочуття» було препогане, а тут саме треба було ладитись до переїзду, то й полічитись толком ніколи було, в такому стані і переїхала (відкласти переїзд ніяк не можна було через «прекрасне» відношення Кльониного начальства до нього та й взагалі до всіх «менших»). Тут запросили лікаря (того, що лічив мене торік),

і він сказав, що живіт зовсім здоровий, а що се все від нирок, себто катар перейшов у запалення нирок (особливо ліво ї!), але ще для певності лікар казав зробити аналіз,

і се була довга справа, бо все то лабораторія була замкнена, то” інші причини заважали, а то потім самого лікаря трудно було побачити... [...].

Оце такі об’єктивні дані, а суб’єктивні теж поганенькі, бо хоч живіт і рідше тепер болить, але спина і ноги майже без перериву тупо, а часом f гостро поболюють, буває, що й крізь сон їх почуваю. Може, се кара за те, що не поїхала в Єгипет, а може, як каже тутешній лікар, винні якісь внутрішні причини — наприклад], поганий обмін від сидячого життя (але ж се вже річ непоправна, бо інакшого життя я ж не можу провадити). Так чи інакше, справа стоїть поганенько, хоча і не так-то вже погано: торік зимою (до виїзду в Єгипет) суб’єктивно було куди гірше (об’єктивної провірки не було). Мене дивує, що лікар не звертає ніякої уваги на те, що се туберкульоз, і все більше налягає на дієту — досі всі лікарі робили якраз навпаки, але, може, се пояснюється небувалим досі % білка (рівняючи, а, здається, абсолютно його небагато). Лежати в ліжку мені не приказано, та й шкода було б у таку весну, яка тепер стоїть, але я, звісно, валяюсь чимало, коли не в ліжку, то в кріслі. Як посиджу довше на стільці, зараз збільшується і біль, і виділення крові (в точках і обрізках, а то і в згустках та клаптях шкурки), а невеличке виділення і без того щодня єсть. Найтрудніше мені — се пити молоко. Таку вже подлу натуру зроду маю: як тільки треба щось конечне вживати, так і зненавиджу його. З сим загостренням хвороби наступало і притуплення пи-сательського настрою — якось поглупіла і розлінувалась. Поки що се ще й не біда, бо за минулий рік дещо зроблено і ще не зужито, але досадно, що не можу ні переписувати, ні навіть виправляти нічого, бо для того треба сидіти за столом (інакше ніяк не примощусь — се тільки з маленькими листочками можна), а саме так і не можу сидіти. Ну, та, може, ж се ще якось мине.

Здається, хутко знов змінимо квартиру, бо ся хоч і має гарні кімнати (малувато — 3 всього), але двір дуже несанітарний і погане, бо гучне, сусідство — казарма vis a vis1 і «веселий дім» в нижньому етажі, через те галас день і ніч (от і в сей момент гармонія рипає). Але ти пиши па сю адресу (якщо не подам хутко іншої), ми акуратно заявляємо на пошту, і вона акуратно пересилає нам листи на всі наші «кочевья». Служба Кльонина тут ліпша трохи (служить за члена окружного суду, а платять йому як «помощнику миріового] судьи» — се на Кавказі «принято» такі командировки, щоб казні дешевше було). Матеріально воно не ліпше, але хрч справи тепер «гражданські», так що ні з тюрмою, ні з чим таким не зв’язані, і розпре-ділення роботи нормальніше, хоч їсти та спати в час, коли вже не жити по-людськи... Я тепер йому майже нічого не помагаю, бо нема в тім потреби, хоч би я й могла,— тут канцелярія ліпша. Все-таки він дуже перетомлений; вприскує тепер какодиловий натр — мов би трохи помагає.

Будь здорова, любая. Я вже забагато пишу. Цілую міцно тебе і Михаля. Наші кланяються.

Твоя Леся

228. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

25 березня 1912 р. Кутаїсі 12/ІІІ 1912

Люба мамочко!

Хотіла я діждатись, поки мені вже виразно стане ліпше, та тоді вже писати, але, видно, що сього довго ждати, то нехай буде й так. Не пам’ятаю, чи я тобі писала, що лікар сказав про сюю слабість, а саме — що се зовсім не шлунок болів, а тії ж таки нирки, і що тепер у мене запалення нирок, себто загострена форма хронічного катару. Посаджена я тепер на молочно-ростинну дієту (ні білого м’яса, ні риби, ні яєць не їм) і вже вспіла до неї звикнути. Ліпше мені в тім напрямі, що нема болів у животі, але болі в спині і в «путях» все-таки єсть (і часом ще гірші, ніж були в Хоні), ходити по хаті можу, але недовго, на вулицю ж зовсім не виходжу від того часу, як приїхала сюди, хоча се не така вже біда, бо єсть у нас два балкони великі і я по цілих днях сиджу там, користаючи з прекрасної весняної погоди. Стан мій не такий поганий і гострий, як був торішньої зими до виїзду в Єгипет, але зате, здається, сьогорічне загострення приймає більш затяжний характер і похоже просто на «другу стадію» хороби. Лікар мені сього не казав і ніхто не казав, тільки мені самій так