Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

Берґер. — Я ніколи не відчувала з його боку ані найменшої ворожості.

Побачивши, що на першому поверсі гасять світло, Сусанн Ліндер подумала, чи не подзвонити в двері до Еріки Берґер. Потім опустила погляд на Петера Фредрікссона. Той поки не промовив жодного слова і тримався абсолютно пасивно. Вона надовго задумалася і потім наважилася.

Нахилившись, вона вхопилася за кайданки, підняла Фредрікссона на ноги і прихилила до стіни.

— Стояти можеш? — запитала вона.

Він не відповів.

— Гаразд, тоді ми спростимо справу. Якщо чинитимеш опір, я так само оброблю тобі праву ногу. А якщо опір повториться, я переламаю тобі руки. Ти мене зрозумів?

Вона вловила, що він часто дихає. Злякався?

Штовхаючи його перед собою, вона вивела його на вулицю і повела до машини, яка стояла за три квартали. Він шкутильгав, і їй доводилося його підтримувати. Коли вони підійшли до його машини, їм зустрівся якийсь чоловік, що вигулював собаку, — зупинившись, він став роздивлятися кайданки Петера Фредрікссона.

— Поліцейська операція, — рішучим голосом заявила Сусанн Ліндер. — Ідіть додому.

Вона посадила Фредрікссона на заднє сидіння і повезла назад у Фісксетру. Була половина першої ночі, і на шляху до його парадного їм ніхто не зустрівся. Сусанн Ліндер вивудила у нього ключі і повела бранця по сходах у розташовану на третьому поверсі квартиру.

— Ви не маєте права заходити до мене в квартиру, — сказав Петер Фредрікссон, уперше подавши голос відтоді, як вона наділа на нього кайданки. — Ви не маєте права. У вас має бути дозвіл на обшук…

— Я не з поліції, — тихим голосом промовила вона.

Він втупився в неї з недовір’ям.

Сусанн Ліндер схопила його за сорочку, завела, штовхаючи поперед себе, у вітальню і турнула на диван. У трикімнатній квартирі панував ідеальний порядок, зліва од вітальні містилася спальня, по інший бік від передпокою — кухня, а до вітальні примикав маленький кабінет.

Заглянувши в кабінет, вона з полегкістю зітхнула. The smoking gun.[55] Фотографії з альбому Еріки Берґер були розкладені на столі поряд з комп’ютером, а ще штук тридцять знімків господар прикріпив шпильками до стіни. Здивовано звівши брови, Сусанн розглядала цей вернісаж: Еріка Берґер була з біса красивою жінкою і жила куди цікавішим сексуальним життям, ніж сама Сусанн.

Почувши, що Петер Фредрікссон заворушився, вона повернулася у вітальню і, вдаривши його, затягнула до кабінету, посадила на підлогу і звеліла:

— Сиди спокійно!

Потім вона пішла на кухню, відшукала великий паперовий пакет з магазину «Консум» і по одній зняла зі стіни всі фотографії. Розірваний альбом і щоденники Еріки Берґер незабаром теж знайшлися.

— Де відеозапис? — спитала вона.

Петер Фредрікссон не відповів. Сусанн Ліндер вийшла у вітальню і ввімкнула телевізор. У відеомагнітофоні була касета, але Сусанн довелося трохи поморочитися, щоб знайти на пульті відеоканал.

Вона вийняла відеокасету і довго перевіряла, чи не копіював він її.

Знайшовши давні любовні листи Берґер і матеріали про Берґшьо, вона переключила увагу на комп’ютер Петера Фредрікссона. До персонального комп’ютера IBM у нього приєднано сканер «Мікротек». Піднявши кришку сканера, Сусанн знайшла забуту фотографію, що зображувала Еріку Берґер на вечірці в клубі «Екстрим», судячи з банера на стіні, присвяченій святкуванню Нового 1986 року.

Увімкнувши комп’ютер, вона виявила, що він захищений паролем.

— Який у тебе пароль? — спитала вона.

Петер Фредрікссон, що сидів із злісним виглядом на підлозі, не захотів з нею розмовляти.

Сусанн Ліндер раптом цілком заспокоїлася. Вона знала, що з формальної точки зору весь вечір скоювала злочин за злочином, включаючи те, що можна класифікувати як протиправне примушування і навіть грубе викрадення людини. Та їй було начхати. Вона майже тріумфувала.

Знизавши плечима, вона витягла з кишені швейцарський армійський ніж. Від’єднала всі кабелі, повернула комп’ютер до себе задньою стінкою і розкрила його за допомогою хрестової викрутки. На те, щоб розібрати апарат і витягнути жорсткий диск, знадобилося п’ятнадцять хвилин.

Сусанн роззирнулася на всі боки. Вона вже зібрала все, але на всяк випадок ретельно перевірила шухляди письмового столу, пачки паперів і книжкові полиці. Раптом її погляд упав на шкільний альбом, що лежав на підвіконні, — з гімназії Юшхольма,[56] датований 1978 роком. «Здається, Еріка Берґер родом з юшхольмської знаті», — пригадала Сусанн, відкрила альбом і почала одну за одною переглядати сторінки випускних класів.

Вона знайшла вісімнадцятилітню Еріку Берґер у студентській кепочці, із сонячною усмішкою і ямками на щоках. Вона була одягнена в тонку білу бавовняну сукенку і тримала в руках букет квітів, будучи втіленням безневинної юної відмінниці.

Потрібний зв’язок вона трохи не проґавила, але на наступній сторінці щось зачепило її погляд. З фотографії Сусанн нізащо б його не впізнала, проте підпис не залишав місця сумнівам. Петер Фредрікссон. Він учився в паралельному класі з Ерікою Берґер. Перед Сусанн постав худий хлопець із серйозним обличчям, що дивився в об’єктив з-під козирка.

Вона підвела очі і зустрілася поглядом з Петером Фредрікссоном.

— Вона вже тоді була шльондрою.

— Чарівно, — сказала Сусанн Ліндер.

— Вона трахалася в школі з усіма хлопцями підряд.

— Сумніваюся.

— Вона була клятою…

— Не треба далі. Що сталося? Тобі не вдалося забратися до неї в трусики?

— Вона мене ігнорувала. Сміялася з мене. А почавши працювати в «СМП», мене навіть не впізнала.

— Так-так, — мовила Сусанн Ліндер. — У тебе напевно було нудне дитинство. Може, поговоримо серйозно?

— Що вам треба?

— Я не з поліції, — сказала Сусанн Ліндер. — Я з тих, хто займається такими, як ти.

Вона почекала, дозволивши його фантазії попрацювати.

— Я хочу знати, чи виклав ти її фотографії де-небудь в Інтернеті?

Він заперечливо похитав головою.

— Точно?

Він кивнув.

— Еріка Берґер сама вирішуватиме, подавати їй на тебе заяву до поліції за переслідування, загрозу насильства і порушення недоторканності житла чи піти на мирову угоду.

Він промовчав.

— Якщо вона вирішить на тебе наплювати, — а я вважаю, що на більше ти і не заслуговуєш, — то я за тобою наглядатиму.

Вона підняла телескопічний кийок.

— Якщо ти ще коли-небудь наблизишся до будинку Еріки Берґер, надішлеш їй який-небудь мейл або порушиш її спокій яким-небудь іншим способом, я до тебе повернуся. Я тебе так знівечу, що рідна мати не впізнає. Ти мене зрозумів?

Він промовчав.

— У тебе є змога вплинути на фінал цієї історії. Хочеш дізнатися яка?

Він кивнув.

— У такому разі я рекомендую Еріці Берґер відпустити тебе на всі чотири вітри. Ходити на роботу можеш більше не завдавати собі клопоту. Тебе звільнено, прямо з цієї хвилини.

Він кивнув.

— Ти зникнеш з її життя і з Стокгольма. Мені наплювати на те,