Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

як ти вчиниш і де опинишся. Пошукай роботу в Ґетеборзі або Мальмьо. Прикинься хворим. Роби, що хочеш. Але дай Еріці Берґер спокій.

Він кивнув.

— Домовилися?

Петер Фредрікссон раптом заплакав.

— Я не хотів їй зла, — сказав він. — Я хотів лише…

— Ти хотів лише перетворити її життя на пекло, і ти в цьому досяг успіху. Даєш мені слово?

Він кивнув.

Вона нахилилася, перевернула його на живіт і звільнила йому руки. Потім узяла пакет з «Консума», що містив у собі все життя Еріки Берґер, і пішла, залишивши Фредрікссона лежати на підлозі.

З парадного Фредрікссона Сусанн Ліндер вийшла о пів на третю попівночі. Вона подумала була відкласти справу до завтра, але вирішила, що якби йшлося про неї саму, вона воліла б довідатися новини безпосередньо вночі. Крім того, її машина так і лишилася в Сальтшьобадені. Сусанн зателефонувала і викликала таксі.

Ґреґер Бекман відчинив двері ще раніше, ніж вона встигла натиснути на дзвінок. Він був у джинсах і, здавалося, навіть не лягав спати.

— Еріка не спить? — запитала Сусанн Ліндер.

Ґреґер похитав головою.

— Є щось нове? — поцікавився він.

Вона кивнула і посміхнулась йому.

— Заходь. Ми сидимо на кухні і розмовляємо.

Вони зайшли в дім.

— Привіт, Берґер, — сказала Сусанн Ліндер. — Тобі слід навчитися інколи спати.

— Що сталося?

Сусанн простягнула пакет з «Консума».

— Петер Фредрікссон обіцяє надалі дати спокій тобі. Тільки дідькові відомо, чи можна йому довіряти, але якщо він дотримає слова, нам усім це дешевше обійдеться, ніж морочитися із заявою до поліції і судом. Вирішувати тобі.

— Значить, це справді він?

Сусанн Ліндер кивнула. Ґреґер Бекман став розливати каву, але Сусанн відмовилася — за останні дні вона випила надто багато кави. Замість цього вона сіла і розповіла про події цієї ночі.

Еріка Берґер довго сиділа мовчки. Потім підвелася, піднялася на другий поверх і, повернувшись із шкільним альбомом, почала уважно вдивлятися в обличчя Петера Фредрікссона.

— Я його пам’ятаю, — сказала вона під кінець. — Але я й гадки не мала, що він і є той самий Петер Фредрікссон, який працює в «СМП». Я навіть не пам’ятала його імені, доки не поглянула в альбом.

— Що ж сталося? — поцікавилася Сусанн Ліндер.

— Нічого. Абсолютно нічого. Він був мовчазним і зовсім нецікавим хлопцем з паралельного класу. Здається, ми разом вивчали якийсь предмет. Французьку, якщо мені не зраджує пам’ять.

— Він сказав, що ти його ігнорувала.

Еріка кивнула.

— Мабуть, так. Він не належав до моїх знайомих і не входив до нашої компанії.

— Ви його цькували чи щось подібне?

— Бачить Бог, ні. Я завжди не терпіла цькування. У нас в гімназії проводилися кампанії проти цькування, а я була головою учнівської ради. Навіть не можу пригадати, щоб він коли-небудь зі мною заговорював або щоб я перекинулася з ним хоч словом.

— Гаразд, — сказала Сусанн Ліндер. — Усе одно він вочевидь затаїв на тебе образу. Він двічі довго перебував на лікарняному з приводу стресу і цілковитої знемоги. Можливо, для лікарняних листків були й інші причини, про які нам невідомо.

Вона встала і надягла шкіряну куртку.

— Його жорсткий диск я залишу в себе. З формальної точки зору він є краденим майном, і йому нема чого бути тут. Не хвилюйся, я його знешкоджу, тільки-но опинюся вдома.

— Сусанн, постривай. Як же мені тобі віддячити?

— Ну, можеш заступитися, коли гнів Арманського впаде на мене подібно до грому.

Еріка пильно поглянула на неї.

— Тобі за це добряче перепаде?

— Не знаю… чесно кажучи, не знаю.

— Давай ми тобі заплатимо за…

— Ні. Але Арманський, можливо, виставить за цю ніч рахунок. Сподіваюся, що він так і зробить, оскільки це означатиме, що він схвалив мої дії і, отже, не має наміру мене вигнати.

— Я простежу за тим, щоб він виставив рахунок.

Еріка Берґер підвелася й обняла Сусанн Ліндер.

— Спасибі, Сусанн. Якщо тобі коли-небудь знадобиться допомога, ти завжди можеш на мене розраховувати. Чого б це не стосувалося.

— Дякую. Прослідкуй, щоб ці фотографії не валялися де попало. До речі, «Мілтон сек’юриті» займається установленням дуже крутих сейфів.

Еріка Берґер усміхнулася.

Розділ 22

Понеділок, 6 червня

У понеділок Еріка Берґер прокинулася о шостій ранку. Хоч вона і проспала щонайменше годину, почувалася вона на диво відпочилою. Мабуть, це була якась особлива реакція організму. Вперше за кілька місяців вона надягла спортивний костюм і в скаженому темпі пробіглася до пристані. Правда, бігти швидко вийшло лише метрів сто, поки ушкоджена п’ята не розболілася так, що Еріці довелося зменшити швидкість і далі рухатися спокійніше.

Вона мов на світ народилася, і навіть біль у нозі, що виникав на кожному кроці, давав їй мало не насолоду. Нібито смерть, підійшовши до її дверей, останньої миті передумала і подалась до сусіднього будинку. Еріка просто не могла зрозуміти, як їй могло так поталанити, що Петер Фредрікссон просидів над її знімками чотири доби, нічого при цьому не зробивши. Сканування свідчило про те, що він виношував якісь плани, але здійснити їх не встиг.

Хай що буде, вона цього року зробить Сусанн Ліндер якийсь дорогий і несподіваний різдвяний дарунок. Придумає що-небудь особливе.

О пів на восьму, залишивши Ґреґера спати далі, Еріка сіла у «BMW» і поїхала до редакції «СМП». Поставивши авто в гараж, вона піднялася ліфтом у редакцію, всілася в скляній клітці і насамперед зателефонувала охоронцю.

— Петер Фредрікссон учора звільнився з «СМП», — сказала вона. — Знайдіть велику коробку, зберіть його особисті речі і простежте за тим, щоб їх доставили йому вже в першій половині дня.

Еріка поглянула на інформаційну стійку. Андерс Хольм, що тільки-но увійшов, зустрів її погляд і кивнув.

Вона кивнула у відповідь.

Хольм, звичайно, засранець, але після їхньої сутички кілька тижнів тому він перестав ускладнювати їй життя. Якщо він і далі демонструватиме таке позитивне ставлення, то, можливо, залишиться на посаді начальника інформаційного відділу. Можливо.

Вона відчувала, що здатна переломити ситуацію.

О 8.45 вона мимохідь побачила Берґшьо, коли той виходив з ліфта і віддалявся по внутрішніх сходах до себе в кабінет, розташований поверхом вище. «Я повинна поговорити з ним сьогодні ж», — нагадала вона собі.

Сходивши по каву, Еріка переглянула ранкову службову записку. Ранок видався небагатим на новини. Єдиним, що привернуло увагу, виявилася маленька замітка, яка діловим тоном повідомляла про переведення Лісбет Саландер до слідчого ізолятора Ґетеборґа. Еріка схвалила матеріал і переслала його Андерсові Хольму.

О 8.59 зателефонував Берґшьо.

— Берґер. Зайдіть до мене в кабінет, негайно.

Сказавши це, він поклав слухавку.

Коли Еріка Берґер відчинила двері