Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

Щойно Джеймс вийшов на невелику галявину, майже непомітну серед високих чагарників і кленів, як сонце випливло з-за попелу хмар, розганяючи похмурі передчуття. Яскраве сонячне світло просвічувалося крізь густі крони дерев і м'яко лягало на землю.

Так, пам'ятник вийшов гарний. Кам'яний, міцний. Джеймс не зміг прочитати епітафію, було схоже на латину. Трохи вище - роки життя та крихітний портрет в овальній рамці. Коли вони все це встигли зробити? Хлопець підійшов ближче і поклав квіти на надгробок.

- Привіт, Тоні. Бачу, ти, як завжди виділився, у тебе навіть окремий цвинтар. Все не як у людей, - слабо посміхнувся Джеймс. - Не здивуюсь, якщо ти і там вирішиш усе переробити. Тільки не перестарайся.

Він зітхнув.

- Не знаю, чи чуєш ти мене зараз, але я хотів, щоб ти знав, що я дуже сумую за тобою. І Стівен теж хвилюється за тебе. Адже він не знає, що ти тепер у кращому місці.

Хлопець поклав руку на край надгробка. Камінь здався йому надто холодним, зовсім як цей новий Тоні.

- Я хотів би вибачитись перед тобою. Я давно хотів. Прошу, пробач мені, я ніколи не... я не думав, що ти міг бажати іншого життя. - Джеймс сів навпочіпки і замружився, намагаючись прогнати сльози, що набігли. - Вибач, що втягнув тебе в це.

- Ти знаєш, в нас є ідеї, де можна спробувати пошукати мою тітку, Шарлотту, я обов'язково розповім тобі, якщо мені вдасться знайти її, - Джеймс підвівся і відійшов назад, щоб краще розглянути все довкола.

- Мені тут подобається, сподіваюся, тобі також. Гарне місце, тихе.

Джеймс стояв і дивився на камінь, під яким лежав його дядько. Зараз він не бачив у ньому того монстра, яким той був останні кілька місяців. У пам'яті воскресали лише приємні спогади. Спільні ночівлі в будинку на дереві, маскаради в неділю, коли Джеймсу було десять років. Він згадав, як вони грали в доганялки на пляжі, і як Тоні вчив його кататися на новенькому велосипеді.

- Мені буде тебе не вистачати. До зустрічі, Тоні.

Джеймс підняв із землі невеликий камінчик. З кишені він дістав фото з поїздки до океану - Джеймс, батько та Тоні посміхаються та сміються - і поклав його на надгробок, притиснувши каменем.

~~~

Вона чекала, сидячи на його кріслі, занурена у власні думки, і дивилася у вікно. Джеймс підійшов ближче якомога тихіше, але застати її зненацька не вийшло. Мить, і дівчина схилила голову в його бік, прислухаючись до кроків. Сонце заграло на  розпущеному волоссі і йому захотілося обійняти Елінор. Але натомість він зробив крок до столу і поклав на нього рюкзак.

- Мені подобається бачити тебе у цьому кріслі. Знову.

- Мені воно подобається.

Джеймс посміхнувся. Але крісло повернулося, він побачив обличчя дівчини і насупився.

- Якщо воно тобі так подобається, то забирай - дарую. Я легко переживу без нього в університеті, чесне слово.

Елінор похитала головою, наче відганяла від себе думки.

- Нам треба поговорити.

Джеймс завмер на мить і повернувся до рюкзака, почав його розбирати.

- Якщо це знову буде розмова про те який я молодець, що зміг повернутися у власне тіло, то я мабуть пас.

- Ні, мова йтиме не про це. Хоча ти достеменно помиляєшся, тобі нема за що побиватися. Це твоя сутність і потрібно…

- Навчитися контролювати її. Так, я знаю.

Елінор замовкла на мить, але все ж таки продовжила.

- Ніхто з нас не знає, як це бути тобою, але ми можемо допомогти знайти Шарлотту.

- Ту, що успішно ховається від Ради не перший десяток років?

- Так, але містер Бартон допоможе зв'язатися з нею.

Джеймс сів на край ліжка і вперся руками в прохолодну поверхню покривала. Він намагався не дивитися на дівчину, але все ж таки не зміг встояти, і підняв погляд на Елінор. Та сиділа рівно в тій самій позі.

- Це і є те, про що ти хотіла поговорити?

- Майже.

- Я слухаю.

- Перш ніж відмовлятися, просто подумай над цим. Ти ж визначився з університетом? Державний Університет Орегону.

- Правильно.

- Той, що в Корваллісі.

- Все так.

- І ти, як і раніше, не хочеш йти вчитися в Академії Магії.

- Не хочу бути у Ради на прив’язку. Містер Хейз кращий з вчителів, а більшого мені не треба.

- Зрозуміло. Тож…Я хотіла сказати, у Ліліт у Корваллісі є будинок, він порожній і ось ми подумали що могли б надати тобі його, на час навчання. Він зручно розташований і недалеко від кампусу. Що скажеш?