Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

Джеймс нахилився вперед і уперся передпліччям об коліна.

- Будинок? Для мене?

- Так.

- Я ж не буду там один?

- Ні, боюся, що не будеш. Ми з Ліліт і Френсісом складемо тобі компанію. Заодно за тобою доглянемо, - пообіцяла дівчина з усмішкою.

- Мені б вистачило тебе. Як наглядача.

- Тільки якщо я не поводитимуся як наглядач?

- Саме так.

Джеймс відчував шкірою, що це не кінець розмови.

- Мені треба щось підписати? Чи є якась інша проблема?

- Ні, все гаразд. Твоєї згоди нам цілком достатньо. Але ти правий, є ще щось.

- І мені це дещо не сподобається.

Дівчина кивнула майже без зволікань.

- Нам треба буде виїхати ненадовго зі Спрінгфілда. Заступник Голови Колтон вирішив не влаштовувати розголосу і не залучати до цієї справи інших. Ми вирушаємо на пошуки Мілісенти Коултон. 

- Ви, це…

- Я, Френсіс і Лютом.

- І коли ви відбуваєте?

- Сьогодні вночі. Напевно я не можу сказати, але містер Лютом згадував східне узбережжя.

- О. Тоді в мене не так багато часу, як я гадав.

- Про що ти говориш?

Джеймс зістрибнув з ліжка, підійшов до крісла, в якому сиділа Елінор, і опустився перед нею навпочіпки. Та не відсахнулася, лише з очікуванням дивилася на нього. На мить він забув, що хотів запитати, так близько вона виявилася, так приголомшливо близько.

- Ти підеш зі мною на побачення?

Йому здалося чи вона спохмурніла. Він чекав, завмерши, не змінюючи пози, не збираючись відступати. Зрештою, вона відповіла.

- Кличеш мене на побачення, знаючи що завтра мене не буде поруч?

- Я не маю наміру втрачати цей шанс побути з тобою вдвох. Решта мене не особливо хвилює.

Дівчина відхилилася назад.

- Зате хвилює мене.

Він узяв її за руки і випростався, притягнув до себе, з радістю відзначивши, що вона не намагається уникнути його обіймів.

- Ти нічого не знаєш про мене.

- Я знаю все, що мені потрібно, аби зрозуміти що ти - це все, чого я хочу зараз. Я не можу і не хочу більше чекати на підходящі моменти. Їх може виявитися не так багато. Але якщо це занадто…

Елінор похитала головою.

- Це безглуздо.

- Не злися, будь ласка, просто ти дуже мила, коли сердита, - процитував Джеймс її ж слова, торкнувся пальцями прохолодної щоки дівчини і, дочекавшись коли вона підняла на нього погляд, вимовив.

- Я просто хочу бути з тобою. Нині. Сьогодні.

Не в силах зупинитися, він поцілував дівчину. Він боявся відмови, але не зустрів її. Холодні губи вмить запалали на гарячих, сминаючи обережність і побоювання, пробуючи і насолоджуючись. Він ковзнув руками по лінії плечей, спині та обвив ними дівчину, притискаючи до себе, не даючи шансу на відступ. Коли її руки обняли Джеймса у відповідь, він майже задихнувся.

- Ти не єдиний, хто хоче цього, - видихнула Елінор у його губи.

Через вічність їхнього поцілунку вони застигли в обіймах один одного, її голова лежала на його плечі. Джеймс не хотів її відпускати навіть на мить. Він насолоджувався близькістю дівчини і не міг стримати дурну усмішку на обличчі, коли Елінор раптом звела на нього погляд і серйозно заявила.

- Тепер треба сказати моєму братові, що я йду на побачення.

~~~

Мілдред підійшла до самого борту. Кроки її заглушив плескіт хвиль, але він все одно почув її наближення.

По білих, надраєних дошках палуби розлилися смердючі криваві калюжі; здіймалися крихітні червоні хвилі, омиваючи нерухомі знекровлені тіла, волосся що злиплося жахливими грудками.

Точена фігурка Мілі притулилася до поперечин, вона нахилилася вперед. Її голос звучав дуже весело.

- Що збираєшся робити з усіма цими...пасажирами? Розважатимешся?

- Ми зустрілися тут не для розваг.

Вона ледь втрималася аби не закотити очі.

- То заради чого? - Мілдред повернулася до співрозмовника обличчям і роздратовано примружилась від сонця.

- Ти відправишся з посланням, Мілдред.

- До нього?

Обличчя її співрозмовника, насамперед задумливе, змінилося маскою нетерпіння і незадоволення. У його ж очах не відображалося зовсім нічого.

- Ти вгадала, Мілдред, передаси йому кинжал. Він з тобою?

Чарівниця кивнула і обережно витягла з кишені вишукану скриньку. Він перевірив кинжал і повернув скриньку Мілдред.

- А чим ти займешся?

Він мовчав. Він міг би сказати їй, що не позбувся її лише тому, що справді не хотів сам вирушати на уклін до Ейдіса. Але йому справді так не хотілося бути гінцем із поганими звістками.