Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

- Ви посварилися?

- Щось на кшталт цього. З того часу, як він повернувся з Портленда... все інакше тепер.

Батько присів поряд із сином.

- Скажу тобі лише одне. Жодні труднощі не страшні справжній дружбі. Ви помиритеся.

- Сподіватимуся, тату.

- На тому й вирішили. Поговори з Пітером.

Джеймс кивнув і якомога переконливіше збрехав.

- Звичайно. Поговорю.

Після сніданку Джеймс зібрав стопку книг, які треба було повернути до шкільної бібліотеки, склав їх у рюкзак; він швидко одягнувся і спустився вниз.

Судячи з увімкненого телевізора, батько сидів у вітальні. Джеймс постукав по одвірку. Стівен дивився випуск новин. Все ще чекав, що почує щось про брата.

- Ти не запізнишся на роботу, тату?

- Скоро виходжу, - відповів Стівен, глянувши на годинник.

- Я заїду до школи, треба повернути дещо до бібліотеки. І потім з'їжджу до пари місць.

- Тільки повертайся не пізно, Джеймсе. І тримай телефон при собі.

- Звичайно.

Мотор завівся з півоберту, його м'яке буркотіння заспокоїло Джеймса. Він неквапливо виїхав із під'їзної доріжки на дорогу. Ледве стежачи за дорогою, повністю поглинений своїми думками, він мало не проскочив потрібний поворот. Припаркувавши автівку поряд із головним корпусом, Джеймс закинув на плечі рюкзак, замкнув Інфініті та рушив до школи.

У шкільній бібліотеці зібралася ціла сила-силенна учнів і Джеймс слухняно зайняв чергу.

Він спостерігав, як швидкі пальці бібліотекарки перераховують книги.

- Брістоуле!

Тільки-но Джеймс попрямував до виходу, як шлях йому перегородила Пола Кернер. Її губи рухаються - мабуть, вона щось каже, але він не чує.

- Що ти сказала?

Білявка щось відповідала, без упину поправляючи залиту лаком зачіску. Він зробив зусилля і дослухався. 

- Джеймсе, ти наче мене не слухаєш зовсім! Я питаю, в якому ти будеш смокінгу на випускному, ми ж повинні поєднувати кольори.

- Нащо ти за мною ходиш, Поло? - спитав він. Питання захопило дівчину зненацька і та відповіла.

- Бо ти...ти завжди був самим собою. Ніхто не був, але ти...Це було як ковток свіжого повітря, бути поруч з тобою того вечора, коли ми ходили в кіно. Ти дійсно…ти був справжнім. І ти маєш бути поруч зі мною!

Джеймс ледь стримав нервовий сміх.

- Ти гадки не маєш наскільки ти неправа.

- Джеймсе! - вопила білявка.

- Ще один телефонний дзвінок, Поло, і я заблокую тебе.

І він пройшов далі, не чуючи ні слів, ні істеричних висків Поли Кернер.

Встигнувши спуститися сходами всього на один проліт, він майже зіткнувся носом з Ейданом Портером - вигляд у бідолахи був зовсім пом'ятий. Впізавши Джеймса, він спокійно видихнув.

- Брістоул. Ти-то мені й потрібен.

- В чому справа?

- Розумієш…Тут, загалом…Я хотів спитати тебе…

- Про що? - Ейдан підозріло подивився на всі боки.

- Я хотів запитати тебе, як зробити так, щоб Пола від мене відстала.

Джеймс усміхнувся сам собі, але обличчя його залишилося нерухомим.

- Просто заблокуй її телефонний номер.

~~~

Нарешті зі справами було покінчено. Джеймс вийшов з школи і глибоко вдихнув. Нарешті запахло справжнім літом. Повітря здавалося йому як ніколи солодким і теплим, жодного холодного вітру. Тільки хмари, як завжди, приховували заповітний золотий диск над його головою. Джеймсу згадалися слова одного з найулюбленіших письменників, Рея Бредбері:

“У зла є лише одна сила - та, якою ми наділяємо його самі.”

Слова крутилися в його голові нав'язливою платівкою весь час, поки він йшов до машини.

Пальці намацали в кишені ключі від автомобіля, і Джеймс полегшено видихнув. Незабаром він побачить Елінор, і морок відступить, зникнуть примари та нічні кошмари. Його персональне сонце розжене хмари над головою, і він знову зможе посміхатися.

Але спершу в нього була ще одна запланована зустріч, якої йому ніяк не уникнути.

Джеймс надто пізно зрозумів, що варто було принести квіти. Він нарвав перших-ліпших лісових квітів, що трапилися йому недалеко від того місця, куди він прямував.

Він знав де шукати, тож пошуки не забрали багато часу.