Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

- Як почуваєшся?

- Я живий, цілий більш-менш. Я в порядку.

Ліліт схилила голову трохи набік, нагадавши йому цим жестом Мартіна. Приступ знесилив його і Джеймс відкинувся на подушки. Слабкість набирала обертів і він прийняв склянку з водою, що подала йому Елінор. Після пари ковтків стало трохи легше.

- Як мій батько? Як всі?

- Всі в порядку, ми подбали про них. Не хвилюйся. Зараз відпочивай, ми обов'язково зайдемо провідати тебе трохи згодом, - запевнила Ліліт Д'Еспер і попрямувала до виходу.

- Я принесу ще води.

- Дякую.

Двері за нею тихо зачинилися.

- Ми? – Джеймс переадресував питання Елінор. Дівчина підбирала слова з особливою ретельністю, і від нього це не приховалося.

- Ти тепер щось на зразок живої легенди. Сам собою тепер вся Рада бажає побачити хімеру, яка повернула собі людський розум і вгамувала свою темну сторону. Ми не стали б нічого розповідати, але тепер, коли ти знову став собою, нам потрібно більше дізнатися про тебе. І є ті, хто нам у цьому допоможе.

Джеймс чекав продовження оповідання.

Елінор наповнила його склянку водою і її посмішка згасла.

- Янна в катівнях Ради, хранителі вже допитують її, але Мілісента Коултон втекла, - прошепотіла вона. - Коли Колтон паралізував її, в її руках залишився кинджал Ачерімо, так що з його допомогою вона зірвала з себе закляття і втекла. Рада шукала її всюди, але швидше за все вона вже покинула континент.

- Кинджал Ачерімо? - перепитав Джеймс, пригадавши розповідь горгула, перед тим як той вбив Тоні. - Той, що може мене прикінчити?

- Той самий, цей кинжал може пронизати будь-яку магію і плоть, от і... Але в нас буде час обговорити це, краще відпочивай.

У Джеймса не залишилося сил для здивування та досади. Зробивши ще кілька ковтків, він знову приліг і нова хвиля болю накрила його. Він не міг думати ні про що інше, почуття провини заповнило його, тільки-но він згадав про Тоні.

Ентоні мертвий. Можна більше не боятись за своє життя. Ентоні мертвий і він більше не зможе нікому нашкодити. Він більше не повернеться.

У пам'яті так недоречно спливли розмиті спогади, Джеймс відчував їх немов чужі: Ентоні скаче навколо багаття і співає; Ентоні смикає його за ніс і голосно регоче; Ентоні та Джеймс будують будиночок на дереві.

Тяжко зітхнувши, він подивився в стелю. Елінор підійшла ближче.

- Ти в порядку?

- Так, - промовив Джеймс.

- Ти впевнений?

- Цілком.

Він глянув на дівчину. Таке схвильоване обличчя, ні до чого їй переживати, ні до чого. Джеймс якомога щиріше посміхнувся, і протягнув дівчину руку. Та наблизилась до нього и вклала руку в його долоню.

- Я буду в порядку. 

Пильний погляд невідривно стежив за його обличчям і Джеймс здався.

- І де він тепер?

- Ми поховали його в гущавині лісу.

- Покажеш де саме?

Замість відповіді дівчина кивнула і вмостилася поряд. Вона поклала другу руку на груди Джеймса і подивилася прямо йому в очі. Того огорнув легкий аромат свіжих квітів і наче ванілі, Джеймсові захотілося вдихнути глибше, щоб назавжди залишити трішки його в собі.

- Я буду поруч. В нас є час, ми з усім розберемося, - прошепотіла Елінор.

- Звісно, - погодився він.

~~~

Джеймс спустився вниз до сніданку, намагаючись поводитися як міг невимушено. Він знав, що батькові підправили спогади про останні кілька днів, поки Джеймс валявся в ліжку приходячи до тями. Містер Хейз постарався - Стівен не виявляв жодних ознак занепокоєння.

- Ну як, вже почуваєшся студентом?

Питання батька застало хлопця зненацька. Він зовсім забув про надіслані в університети запити.

- О, ти про листи. Ні, нічого такого. Та й відповідей із університетів поки що немає.

- Тут ти не правий. Тобі один прийшов сьогодні вранці, - Джеймс помітив у руках батька довгастий конверт. Стівен весь світився, простягаючи синові листа.

- Звідки саме? - Джеймс узяв конверт у руки.

- Державний Університет Орегону.

- Той, що у Корваллісі?

- Точно. Твій перший лист, вітаю.

Джеймс дивився на конверт так, наче з нього зараз випаде бомба.

- Не хочеш прочитати?

- Я гадаю, що вже знаю що в ньому.

- Впевнений? Як на мене, тобі краще переконатися в цьому.

Стівен поставив перед сином склянку із соком та тарілку із сендвічами власного приготування. Нічого собі, подумки зазначив Джеймс.

- Пітер дзвонив, - сказав він синові вже не таким задоволеним тоном.

- Невже, - видавив із себе Джеймс.