Iрина Давидова - Дамір, Iрина Давидова

Повільно піднявши голову, я натрапила на погляд Даміра і застигла на кілька довгих секунд, не маючи сил вимовити і слова. Він був дуже уважним, в очах читалася турбота і любов, і я повністю здалася, розуміючи, як всього цього мені не вистачало. Хотілося повернути все те, що у нас забрали, і спробувати більше ніколи не ставити себе під удар, спробувати взагалі не зустрічатися з Шираєвим, який зруйнував нам життя.

Опустивши погляд, застигла на щільно стиснутих губах, потім пальцями різко доторкнулася до своїх, і швидко відсмикнула руку, зрозумівши, що накоїла. Я щойно сама себе здала, показала своє бажання, відкрила маленьку таємницю, але чоловік своїм виглядом не показав, що зрозумів мене. Він просто продовжував дивитися і чекати мого слова.

— Поїхали, — тихо промовила я, а Дамір схилив голову, намагаючись зрозуміти, куди їхати, — до нас додому, — додала і посміхнулася куточками губ.

Мені здалося, Дамір видихнув, і простягнувши руку, ніжно погладив мене по щоці.

— Ти чув? Поїхали, — більш радісним голосом сказав він Міші, рівно сідаючи на своєму сидінні.

Дорогою до будинку, де ми з ним встигли недовго пожити до того, що сталося, ми їхали мовчки. Я взяла з рук мами донечку і ласкаво притискала її до своїх грудей, тихо нашіптуючи слова любові. Вона мирно спала, жодного разу не прокинувшись під час поїздки, а як тільки ми заїхали у двір, Дамір забрав дитину до себе на руки. Хоч рана вже і зажила, але носилися зі мною немов курка з яйцем, і зізнатися чесно, така турбота викликала у мене сльози щастя. Після всього, що сталося, сухий хліб може здатися делікатесом.

— Ліє, я тобі не говорив, там мама приїхала, — почав говорити Дамір, як тільки двері будинку відкрилися і на порозі з'явилася маленька жінка років шістдесяти.

Вона виявилася привабливою і дуже милою, а ще зовсім не схожою на своїх синів. Але я чомусь відразу подумала, що вона і є мамою братів.

— Познайомся, моя мама — Аліна Семенівна, — сказав він, коли жінка спустилася до нас сходами

— Здрастуйте, — прошепотіла я, злякавшись, що можу їй не сподобатися

— Дочекалася, Господи, дочекалася, — натхненно промовила, зі сльозами на очах, дивлячись на мене.

— Лія, — відповіла я, простягаючи руку, але чомусь раптом потрапила у міцні обійми і отримала поцілунок в скроню.

— Значить, ось на кого так довго чекав мій син.

— Я не…

— Тссс... Я вже думала Дамір ніколи не приведе обраницю в будинок.

Жінка відійшла на півметра і оглянула мене з ніг до голови, що трохи різонуло, адже від цього я і ховалася.

— Красуня, — натхненно промовила Аліна Семенівна, і підморгнула, а потім відразу ж обернулася до моєї мами. — А Ви, напевно, Валерія Євгенівна?

— Так, мама Лії, — відповіла мама, подивившись на мене, тепло усміхнувшись.

— Аліна. Дуже приємно.

— І мені, — вони потиснули один одному руки і посміхнулися з якоїсь тільки їм відомої причини.

— Значить, будемо свахами. А тут хто у нас спить? — вже пошепки запитала жінка, піднявшись навшпиньки і поглянувши на внучку в руках сина.

— Внучка твоя, — підтвердив Дамір, щасливо посміхаючись, кидаючи на мене погляд.

— Ні, ну Ви уявляєте, ось так ростиш синів, а про те, що у них сім'ї з'являються, дізнаєшся останньою, — награно ображено мовила Аліна Семенівна, і взявши мою маму під руку, додала: — Ходімо, дорога, у мене там смачна наливочка є, та й Варвара Михайлівна вже з обідом підметушилась. І Ви мені якраз про все розповісте...

— Образилася? — запитала я у Даміра, спостерігаючи, як дві жінки під руку заходять в будинок.

— Ні, спеціально сказала, щоб я попереживав.

— Зрозуміло. Покажеш, де я можу прилягти?

— Втомилася?

— Трохи, але це можна виправити.

— Ходімо, — Дамір, однією рукою тримаючи дочку, іншою відкрив для мене двері і пропустив вперед.

Звичайно, я знала, де що знаходиться, але він сказав мені, що за той час, поки я перебувала в лікарні, тут встигли зробити ремонт. Увійшовши в великий прямокутний хол, я зрозуміла, що все було перероблено в іншому стилі, але дуже ефектно і красиво. Так само викликало тепло і затишок, ніби тут попрацювала рука дбайливої ​​господині. У передпокої стояло декілька шаф для одягу та взуття кремового кольору, на стіні зліва від вхідних дверей висіло величезне дзеркало, а біля нього — два кавових пуфика. Далі по підлозі були розставлені великі кімнатні квіти, а на невеликому столику біля правої стіни красувалися кілька кришталевих слоників і букет червоних троянд у вазі. Все було схоже на якесь царство.

Коли я скинула сандалі, ноги потонули в приємному ворсі килима, яким була вкрита підлога холу. Я посміхнулася і пішла за Даміром, він вже йшов попереду, схиливши голову і щось шепочучи Ліці. Дійшовши до вітальні, я завмерла від побаченої краси, яка відразу ж відкрилася моїм очам, а точніше, мій погляд привернула люстра. Вона вся складалася з лампочок, скоріше схожих на пензлики, розпушені в різні боки. Якщо чесно, я навіть не знала, як її описати, просто кожна кисть або гілка світилася, і здалеку могло здатися, що на тремпелі висіла білосніжна фата. Тілом побігли мурашки, і я перевела погляд на великі нічні штори сріблястого кольору. Вони переливалися, немов глянець, при цьому абсолютно не дратуючи, а навпаки привертаючи до себе увагу. Прозорий тюль і сріблясті штори відмінно гармоніювали з просто величезним диваном молочного відтінку і прикріпленого до нього столика сірого кольору. Навпроти дивана знаходився перероблений камін, обкладений світло-сірою з переливами плиткою. Поруч стояла підставка з інвентарем для каміна і невеликий кошик з дровами, який зараз виконував декоративну роль. Між каміном і диваном височіла гарна арка, яка вела в їдальню і кухню, але пройти туди зараз я не наважилася. Сил залишалося все менше, а мені ще дуже хотілося потримати на руках донечку. Тому, звернувши ліворуч, я почала повільно підійматися сходами, іноді рукою хапаючись за раніше забитий бік. Посмішку викликав Дамір, який постійно щось розповідав Лапочці напівпошепки і йшов попереду мене, а також веселі голоси наших мам, які явно встигли випробувати наливку Аліни Семенівни.