Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

70

Стався до інших так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе

(новела)

 

Ось історія про трьох юнаків, однокласників. Тоді їм було біля чотирнадцяти. Василь був хорошим хлопцем, хоча частенько збиткувався з вчителів і ровесників, але з часом це минуло б, він зрозумів би помилковість своєї поведінки, як би не один випадок, котрий зробив його мстивим, жорстким і тому нещасним.

Це трапилося одного сонячного ранку. Василь поспішав до школи і ось про що він думав: "Стався до інших так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Хороші слова. Може брат має рацію. Я сьогодні спробую. І буду до всіх ставитися добре, буду до всіх привітним, не буду навіть Оксану Свірську ображати. Хоч вона і дурепа, і виводить мене з себе лише своїм голосом, що вже про її вигляд казати! Все-таки вона теж людина. І Ромка Бицюру теж не буду обзивати. Він же невинний, що товстий. Як же його фамілія? Не можу згадати".

Отже, Василь вирішив змінитись, але про це лише знав він сам. І по його вигляді це не було помітно. Він лишався таким же темноволосим хлопцем з карими очима, середнього росту, хорошої статури. Одним словом - красенем! Хоч вдягнений він був не в новий одяг, а в поношений, з гуманітарки. І вчився він неохоче, на уроках вчителям заважав. Але його душа була не брудною, хоч і не світлою, посередньою.

- Чого ти тікаєш? - запитався він у Ромка, котрий напрямився геть, увидівши свого мучителя. - Я ж тебе не збираюся бити. Я просто хотів, щоб ти мені дав домашнє завдання з геометрії переписати.

- Я вже дав Артемові, - відповів Ромко, відчувши себе в безпеці.

- Артемові? - здивувався Василь. - Він хіба сам не робить домашнє завдання?

- Робить, але сьогодні чомусь не зробив. Але ти нікому не кажи, - попросив він у Василя. - А то Артем розсердиться.

- І що він тобі зробить? - запитав Василь. - Він же такий боягуз, що власної тіні боїться. Що він тобі зробить? І хай тільки спробує? Буде справу зі мною мати.

- Він розкаже щось своїй матері, - мовив Ромко, - а та розкаже моїй мамі. А моя мама татові скаже і він мене за те насварить.

- Що ж ти зробив?

- Ми після вчора з Артемом уроки прогуляли, а мій батько цього не любить.

- Але й Артем отримає!

- Ні, його батьки йому в усьому потурають.

На уроці геометрії вчителька Лідія Степанівна, котра ставилася добре лише до тих, хто вчився старанно, запитала:

- Хто виконав цю задачу? Підніміть руку. Я бачу, що Артем виконав. Молодець, покажи. Артем подав зошита учительці, а та прочитавши додала:

- Дуже добре. Молодчинка, Артем! Сідай, я тобі п'ять ставлю. - Артем сів. - От, як треба вчитися. Беріть приклад з Артема, - звернулася вона до класу.

- Але ж він списав цю вправу! - викрикнув Василь. - Ви несправедливо йому п'ять поставили.

- Артем списує? - здивувалася Лідія Степанівна. - Не вірю в це.

- Я не списував! - захищався Артем. - Вчора, хоч в мене гості були, а я мусів і задачу робити.

- Ти все брешеш! - звинуватив Артема Василь.

- Все, годі, Лірчук, - нагримала на нього вчителька. - Не бреши на свого товариша.

- А він мені не друг, - сказав Василь. - Краще вже два отримати, аніж такого чванька, підлизу і зайду другом назвати.

- Годі! - закричала Лідія Степанівна. - Ти зробив цю задачу? - запитала вона у Василя.

- Ні, - відповів він.

- Я тобі ставлю два. - Вона підійшла до свого столу і, взявши ручку, вивела в журналі величезну двійку навпроти прізвища Лірчук.

- За що? - закричав Василь.

- За те, що ти не виконав домашнє завдання, яке я задавала. Так, а зараз я вам поясню нову тему, - звернулася вона до класу, не звертаючи уваги на Василя, що стояв біля своєї парти. Вона гадала, що все залагодиться, але Лірчук не був таким хлопцем, щоб це так залишити.

- Але ж ви Артемові поставили п'ять, хоч він теж задачу не зробив! - кричав Василь. - Він її списав у Ромка Бицюри.

- У кого? - перепитала Лідія Степанівна.

- Я забув його фамілію.

- Не фамілію, а прізвище, - переправила його вчителька.

- Скажи їй, Ромку, - просив Василь у хлопця, котрого завжди ображав.

- Це правда, Романе? - запитала у хлопця вчителька.

- Ні, - відповів Ромко, збрехавши, - я Артемові не давав списувати, бо сам не зробив.

- Ти ж брешеш, Ромку! - кричав Василь. - Скажи їй правду.

- Я і сказав, - промовив хлопець, похиливши голову.

- То ти теж не виконав задачу? - запитала Лідія Степанівна.

- Ні.

- Отримуєш два. Хто ще не зробив вправи? - цікавилася вона у учнів. - Всі мовчать. Значить, всі виконали. Ну, гаразд, цього разу я не буду провіряти в кожного, але завтра...

- Так же нечесно! - не затихав Василь. - Скажи, Ромку, їй правду! Ти ж двійку отримаєш, хоч вправу зробив, п'ять поставили тому зайді, що у тебе скатав!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍