Julia Shperova - Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova

- Особливий помічник?

- Так, для особливого завдання...Він мав поїхати до Склавіни і втертися у довіру до місцевого володаря. Я хвилювався за брата. Та все минулося наче добре. Він повернувся через деякий час, проте його було не впізнати. Хоча батько цього, здається, не усвідомлював.

Брат припинив ходити на бали та прийоми, запирався у власних покоях і хтозна що робив там днями і ночами. 

Я намагався поговорити з ним, поки не зрозумів що то марно. Тоді і зробив найбільшу помилку у своєму житті. Я розказав про це батькові. 

За два дні брата було таємно страчено. 

Е’тіль замовк на мить, а потім продовжував наче через силу:

- Я жалкую, що не достукався до брата, що він не розказав мені, що коїться. Я був впевнений, що брат співпрацював з Колодаром, й боявся цього. Я знаю, що це у жодному разі не виправити, але коли я зрозумів що ви брати, коли я побачив як Родосвіт захищав тебе від Вірго, я відчув, що маю зробити все що від мене залежить аби допомогти вам. Щоб смерть мого брата не була марною.

Але ви, ви не прийняли мене. Хоча я допоміг вам, ви не повірили що я був щирим. Ви бачили у мені лише ворога, що нищить вашу країну. А я, насправді, визвався у ту подорож до Склавіни тільки щоб не залишатися вдома, де все нагадувало мені про брата. І я начебто збожеволів. Що я собі навигадував! Про себе вирішив що вам пасуватиме роль рабів на полях мого батька, й зробив ту саму помилку, що й минулого разу. Розказав йому все.

- Але ти тут, у клітці, зі мною.

- Батько зрозумів, що я допомагав вам. Він такого не вибачає. Не вибачив братові, не вибачить й мені. Тепер в нього залишилося тільки десятеро детей.

- Як його звали? Твого брата?

Е’тіль не відповів, натомість він швидко затиснув мені рота долонею. Я й сам завмер, почувши те саме. До нас хтось наближався! Альв прошепотів ледь чутно:

- В нас дуже мало часу. Але є план. Ти мені віриш?

З затиснутим ротом я тільки й міг що стенути плечима.

- Сприйму це за згоду.

Коли до клітки зайшов мій вчитель - Алдіс - він побачив тільки два тіла на брудній підлозі. Заїнна освітив нас смолоскипом й відвернувся лише на мить, щоб помістити смоляник у гніздо на стіні. Але альві того вистачило. Тренований воїн, він наче та кішка підскочив с землі і одним точним ударом по шиї змусив ельфа впасти на підлогу непритомним.

Поки я піднімався на ноги, Е’тіль вже зняв з відвідувача накидку, всю зброю: два кинджали, і батог, й витяг з кишені ключ від клітки:

- Ходімо, в нас не дуже багато часу, - він накинув плаща собі на плечі і відчинив дверцята без жодного звуку. Та перш ніж я зробив хоч крок у його бік, я спитав:

- Ти, часом, не знаєш де можуть тримати Родосвіта?

Е’тіль відповів без жодних вагань:

- Знаю. 

Е’тіль вів мене чорними, безлюдними коридорами крізь безліч казней, в яких сидів здебільшого звичайний люд. Я помітив за решітками кількох Едасу, проте всі інші в’язні скидалися на склавосів. Коли я кинувся до однієї з кліток, в якій сиділи хлопці трохи молодші за мене, Е’тіль зашипів:

- Всіх не врятуєш, не зараз. Лише здіймеш галас!

- То й що! Це ж добре! Нас буде важче визначити на тлі всіх!

- О, як лицемірно, хлопче. То ти не хочеш врятувати інших склавосів, а щоб тебе на тлі інших людей було важче помітити. Може в тобі теж є трохи від підступності Едасу.

Я процідив кілька слів з арсеналу діда Міхора, але змусив альва зупинитися і відказав як міг серйозно:

- Або ми випускаємо всіх, або я далі не йду.

Ворон подивився на мене своїми блискучими очима, а потім присів біля решітки і спитав у хлопців-склавосів:

- А що, хлопці, не бачили тут часом отакого склавоса як цей малий, тільки вищого трохи, з сірими очима, і з бородою?

Ті не дуже уважно подивилися на Едасу, один з них навіть плюнув у його бік.

- Як нечемно, хлопці, - відгукнувся Е’тіль, зламавши замок кинджалом Він відчинив дверцята і віддав того кинджала, що він зняв з пояса Алдіса, колишнім в’язням. - Зламайте інші замки. Бачили як я зробив? Так, скористайтеся кинджалом наче важелем. Потім біжіть на вихід. Там зараз має бути вільно. І тікайте з острова щойно зможете. Знаєте в якому боці міст? А ви, склавоси таки розумні, - останнє він сказав вже звертаючись до мене.

Склавоси застигли на мить, заскочені словами альва, проте швидко опанували себе й взяли кинджала. Перш ніж бігти далі, один з них зупинився, віддав зброю своїм приятелям й зробив знак, аби ті визволяли інших. Сам  же він, зеленоокий й темночубий, зробив крок в наш бік.

- Якщо шукаєте новеньких, то вони мають бути на нижчих поверхах. А як я не помиляюся, був там один, схожий на тебе, його ніяк не могли вгамувати і він загримів в підвали. Гадаю, він й досі там.

- Дякую! Щасти вам!

За підказкою склавоса ми дісталися підвалів дуже швидко. Швидче, ніж островом здійнялася тривога через втечу в’язнів.