Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

злізли з вітряка… вони!.. він не загубив перуки!.. ні кринолінового піджака!.. вона поряд гола… хто допоміг їм злізти?.. драбини вже немає!.. бачу вітряк, он… похилений, он!.. пошкодило добряче!.. усім вітрякам вітряк! стоїть!.. крил уже немає, драбини теж! придивляюся… так, це Мімі!.. лиса й гола… Жюль впритул до неї у гондолі… гондола не зламалася!.. однак… поплавав непогано!.. хто їх звідти дістав?.. вони ж таки були на вітряку!.. скільки я йому гукав!.. а він гасав, мало звідти не впав… марення?.. а вона співала на весь Париж! «Луїзу» і півня пускала! ще й як!.. пригадую… є що пригадати… а от церберка перетинає авеню!.. іде до них!.. і не одна вона!.. дві відьми з нею! мої дві гарпії! їх тепер там четверо, біля «сигналізатора»… он яке добірне товариство!.. ті, що чубилися на вулиці Лепіка? то вже скінчили? тепер тільки базікають!.. бесідують!.. між платаном і «сигналізатором»… платаном? не те слово… насправді не більш як обсмиканий віник!.. навіть «сигналізатор» підсмажився!.. зменшився, скрутився на хіднику!.. зібгався… від потоку фосфору!.. обвуглення і плавлення!.. на корок схожий… ніхто не заперечить!..

Але річ не в тому!.. сам забалакався! факти, факти!.. отже, їх четверо на хіднику… Мімі вже не співає, не танцює, а плаче!.. так, плаче!.. бачу!.. ридма ридає!.. Жюль теж рюмсає!.. з ним буває!.. витирає очі білявою перукою… що за драма?.. церберка відходить… перетинає авеню… ступає по попелу… бо садок тепер суцільний попіл!.. дерева, кущі, усе!.. церберка ступає по попелу, нахиляється, нишпорить… щось шукає! сестри теж наважуються… переходять… Жюль гукає їм здаля: «Туди! туди!», показує… вони блукають між кущами… перебирають попіл… пересипають! просіюють!.. чого шукають?.. «Отам! отам!» кричить Жюль… шукайте!.. ага, праска!.. звичайна праска!.. його праска!.. він нею відштовхується!.. знайшли! показують!.. махають! а ще одна? ще одна праска?.. не знайшли… хоч і шукали… а дзвінок?.. дзвінок? церберка знайшла! дзвіночок з вітряка, у який Жюль дзвонив нагорі, видзвонював безперестану… от він… от!.. хай подивиться!.. ще дзвонить!.. Жюль махає, щоб вони верталися і принесли все йому!.. дзвіночок і все інше! без розмов! а вони не несуть! не хочуть! нехай сам приїде! по свої речі! але той не хоче покидати хідника! свого хідника! Мімі так само! і церберка, і сестри не хочуть переходити назад!.. ти ба! нехай він до них іде!.. ні! ні! «ходіть сюди! ходіть!» відмовляються!.. не буде йому дзвіночка!.. Мімі не піде!.. з хідника не зійде!.. свинський характер! не відійде від «сигналізатора»! і навіть… сідає на нього!.. плаче!.. скиглить!.. не пускає Жюля!.. хапає за боа, затягує йому на шиї… нехай і не поворухнеться!.. сидить у візку! у візку отут! Мімі тримає його за горло! а той уже додому хоче… вони біля його домівки… перед майстернею… просить дозволу… Мімі не згодна! кричить!.. сварка… вимагає, щоб він їхав донизу… схилом… з'їхав! довгим схилом до метро… легко!.. на коліщатках… мало не підштовхує його на схил… гадаю, свого Родольфа хоче знайти… хитра! вона бачила, він туди подався, як потрощив драбину… там внизу «Ламарк», тобто станція метро… Жюль уже без палиць, без прасок, самостійно рухатися не годен! він на милості Мімі!.. штовхне, він і покотиться!.. мусить коритися Мімі!.. і мовчати!.. отуди!.. каже вона… отуди! Жюлю!.. мерщій!.. униз по авеню!.. схил достатній!.. тримає за горлянку несамовитого Жюля!.. боа на шиї затягнуте!.. боа з жовтого пір'я!.. Жуляка як на повідку!.. як пручатиметься, то сам покотиться!.. на всіх коліщатках!.. схил хідника достатній!.. бо Мімі його притримує! керує ним!.. трохи навкоси рухаються, але рухаються! зникають за рогом Дерера, там крутий скрут… я маю на увазі для нього!.. вона притримує його за плечі… проїхали! далі легше… майже відразу метро… та я не бачу, що діється ліворуч… битва на вулиці Лепіка!.. не видно, але чути… усе спочатку!.. знову загальна колотнеча!.. їх дедалі більше… звук падіння тіл!.. шляп!.. зойки!.. у чому річ?.. чому?.. про що?.. що за суперечка?.. про бальзам?.. про Армеллу?.. її двері?.. про Норманса?.. про Дельфіну під столом?.. про мене?.. не знаю, але певен, що колотнеча!.. і не тільки глухі удари!.. а з криками!.. з розмаху!.. зойки!.. і знову згуки, неначе душать! «пробі! пробі!» чоловічі й жіночі…

Оттавіо теж у колотні! чую його! марно гукати! такий лемент, що ніхто не почує… але я чую Пірама!.. він з ними! гавкає! але і люди гавкають! «Уаф! Уаф!» ні, я помилився!.. якийсь інший вигук… спільний… вигук зусилля хором! «Раз, два, нумо» неначе щось підіймають!.. ніби щось пхають!.. наближаються!.. от халепа… от вони!.. сюди йдуть… я втискаюся в стінку, в усю довжину… заходять у браму… «Раз, два, нумо» їм тяжко… щось несуть?.. зиркаю надвір, на авеню, на садок напроти… власне, обвуглені кущі… он їх троє виходить… переходять авеню, дві сестри і церберка… уже накопирсалися в попелі! відьми! переходять! у них дзвіночок і праска!.. хай їм грець! ґвалт! хочуть мене добити?.. можливо… що, усі?.. хором? а інші що пересувають?.. не бачу звідси… щось несуть… я здогадувався!.. на випростаних руках… не бачу… небезпечно дуже витикатися… доведеться!.. доведеться!.. розплющую собі очі… силою тримаю розплющеними… були злиплися… повіки! розліплюю… що несуть?.. над головами, мов на щиті! величезне барило! метляється й бовтається!.. мов на щиті!.. ось-ось перекинеться!.. як їм тяжко! узялися удвадцятьох… утридцятьох… піднесли! гукали весь час «Раз, два, нумо! обережно!» барило на випростаних руках!.. угорі!.. над собою!.. аби не хитнутися!.. заходять обережно під браму… аби не спіткнутися… посковзнутися! три сходинки!.. по одній… «отак! отак! добре!» на висоті величезне барило!.. навіть об стіни треться барило!.. це Нормансище!.. хто інший?.. барило!.. бачив… несуть із вулиці Лепіка!.. на випростаних руках!.. геть випростаних! де покладуть?.. у консьєржчиній квартирі? запхають до підвалу?.. чи вкинуть під ліфт?.. у шахту ліфта?.. тоді проминатимуть мою калюжу!.. ступатимуть по калюжі… впритул до мене… до стінки… це Нормансище, це певно! мов на щиті, догори барилом! сміх та й годі, ото барило!.. «Комісіонере! чекай, комісіонере!» відчуваю, що мушу гукнути! мішка із салом з гуртового!

— Нормансе! гей! Нормансе!

Хотів знати… аби він відповів!.. хотів мене убити! ще й як! Норманс із гуртового!.. тепер його несуть, мов на щиті!.. на випростаних руках!.. опасисте тіло бовтається, хилиться… що вони мало не падають! хух! хух!.. ох! ох!.. мало не падають разом із ним! непевними кроками… страшенно тяжко «ще крок! вважайте!» ступають непевно… хочу, аби то був справді він!.. Гегемот Норманс! ніхто інший!.. прибили його, помстилися… уколошкали