Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

Гегемота!.. так і треба!.. і зараз закинуть тушу до провалля!.. наближаються… таки він! так, він!.. достоту він!.. Норманс! у тюрбані! впізнаю! згусток крові на голові!.. він, мов на щиті!.. на піднесених руках!.. і всім керує Оттавіо!..

— Нумо! лінюхи! до ями! до ями!

Його слова, я не плутаю!.. яма в кінці коридору!.. шахта ліфта… я так і думав… яма!.. інших тут нема!.. розколина між плитами удовж усього коридору вже стулилася… таки стулилася… є тільки яма під ліфтом… вони туди!.. йдуть туди!… авжеж!.. кинуть його до ями!.. от які! якби Оттавіо мене помітив!.. от він!.. віддає команди… мене не чує… за ними під браму вдирається ціла юрба!.. Скільки їх, несамовито галасливих?.. скільки?.. йдуть за тілом, яке несуть, мов на щиті!.. нівроку тіло! надимається!.. знову надимається!.. мов бурдюк!.. мов п'ять… чи шість перин!.. ще огрядніше на видноті, ніж у калюжі… це я в калюжі… Оттавіо мене не бачить.

— Молодці! молодці!

Гукаю! щиро! благословення неймовірне, що його таки прибили! авжеж! авжеж! достоту! не когось іншого! бачу закривавлений тюрбан, який звисає з шиї і гойдається! гойдається! звисає! тіло на випростаних руках!.. п'ятдесятьох руках!.. несуть, а голова теліпається, мов дармовис! він мертвий? чи живий? жорстокий хижий звір живий!.. як він мене не вбив?.. такий самий збочений, як ті дві гарпії, але стократ дужчий!.. якщо не зламав мені принаймні три ребра, нехай мене шляк трафить!.. якби не той стілець, що я прикрився, був би розтоптав і грудну клітку розтрощив… ух! гух!.. і легені роздушив… досі не можу зрозуміти.

— Уперед! уперед! не баріться! до ями!

Носії на мене не зважають… Оттавіо їх запекло підганяє!.. їх щонайменше п'ятнадцятеро носіїв!.. двадцятеро!.. і по моїй калюжі брьохають… мене забризкують.

— Ну ж бо! ну ж бо!

Бачу, що їм перешкоджає… товстунове барило дістає до стелі… треться… чіпляється! я бачу!.. спиняються… разом задкують!.. стеля далі не пускає!..

— Нумо! раз!

— Уперед! лінюхи!

Вони коряться! уже добре, що не перекинулися! бо тоді товстун усіх роздушить!.. Бурдюк з усіма тельбухами звисає з рук… правіше!.. підібгують!.. ще перед сходинками… старої сходової клітини!.. яма!.. ліфта вже немає! передні носії затримуються… згинають руки! трохи опускають… натикаються на решітку… на залишки решітки…

— Мерщій!.. мерщій!.. до ями!

Оттавіо їх підганяє!

— Порка мадонна! Нумо! Престо! нероби! Вам сцьо, вставити?

Жахливо, коли він лютиться!.. вони не проти, але не мають змоги!.. їх четверо чи шестеро загрузли, зачепилися за сітку… злякалися! що товстун їх потягне за собою!.. он як!.. п'ять чи шість передніх… перших! відпускають! задкують! кричать!

— Оттаве! Оттаве!

Зникають… я їх ще чую… галас у глибині! велетень загруз упоперек ями! перекрив її!.. усі волають!

— Недоріки! нікчеми! ганчірки!

Оттавіо обурений!.. що робити?.. нехай ще відступлять… самі винні, що Норманс застряг! упоперек!.. не падає!.. треба брати за ноги… піднімати!.. і в провалля! головою вперед!

— Мацапури! покидьки! душогуби!

Душогубами їх зве!.. а ті мусять усе з початку! нарешті!.. підносять його над головами, велетенське черево!.. тепер тільки кинути… аби не схибити! за його командою!.. на випростаних руках!.. вправний маневр!..

— Нумо! нумо! раз! два!

Оттав порядкує… занести товстуна над ямою… якраз над нею!.. якраз!.. якраз! піднесли його, і голову, і барило, але в самих уже нема снаги! похитуються, бачу, їх п'ятнадцятеро… двадцятеро… тридцятеро… бачу Норманса на витягнутих руках, голова теліпається… одне око вибите! висить на кінчику повіки!.. бачу око!.. і п'ятнадцятеро носіїв зашпортуються… перечіпляються! недоріки! наступають на ноги «бодай тобі! йолоп!» лаються… відступають…

— Гицелі! Недотепи! Раз! два! нумо!..

Пхають… напирають… якась балка поперек ями… знову клопіт! Оттавіо хапає балку! і гур-гур! до ями! увесь будинок здригається від удару! отепер нумо! уперед! хибаються… не наважуються… задкують!.. підвладні Нормансовій вазі!.. «ааах! ааах!» скрикують… край ями!.. зі страху!.. черево важче від них усіх!.. величезне барило головою вперед зі згустком крові… кидають!.. у провалля!.. бім! бам! бум!… сторчака!.. перекидається!.. не думав, що яма така глибока… відлуння по всьому будинку!.. нарешті досягає дна… і бум! і брум! дна ями… бум! брум! як вибух!.. млявий вибух… сальтисонний вибух…

— Аах!.. аах!.. оох!..

Усі ахають і охають!.. стоять здивовані край ями… як бахкають вибухи, вони знають… але такі мляві бруми… і не вщухають!.. сальтисонні бруми відлунюють… коротка тиша… до десяти не порахували і ф'ююю! велетенський сніп іскор! отакої! букет іскор! з глибіні ями! яскраві бризки! на весь коридор!.. сині!.. зелені!.. червоні!.. ледве встигли заплющити очі!.. невже знову спалахне?.. ні!.. тоді підходять до ями… ступають!.. наважуються… зазирають… юрмляться край ями, тобто всі, хто ніс… і всі інші… напирають… щоб побачити дно… чи хоч щось… я не ворушуся, зливаюся зі стіною… Пірам гавкає… клятий псюра!… уаф! уаф!.. ніяк не нагавкається… підходить, обслинює мене!.. вилизує лице… знову гавкає!.. хоче, щоб я поворушився! але я не хочу!.. мала Туанон з ним… ми знову разом!.. він винюхав мене під тиньком… задоволений, от клятий псюра!.. церберка і дві відьми теж припхалися!.. почули гавкіт… та, що розсікла мені брову, то Камілла… розумію… чую їх… не ворушуся… іншу звати Роза, яка знайшла праску… Камілла й Роза… церберка дзвонить у дзвіночок, вона в доброму гуморі… зараз як зацідить мені дзвіночком!.. я її знаю… не ворушуся! не ворушуся…

— Що сталося?.. що сталося?

Це вона запитує.

— Він що, мертвий?

Хоче зрозуміти, чи варто… схиляється наді мною… сестри теж схиляються наді мною!.. придивляються… я не гарний, а що про коридор казати! їй, консьєржці, тепер прибирати і прибирати! лопата знадобиться! причепендя ключниця плюгавка… їй тут і шпаклівка, і сміття, і биті пляшки! усе разом! усе злиплося!.. аж по коліно!.. Але чи я помер?.. це вони хочуть з'ясувати… А от Пірам знає!.. гавкає… думає, я хочу з ним погратися… а котра розбила мені брову?.. Роза!.. котра мене лупила каблуком? мало не вибила око?.. інша? Камілла?.. хтозна… коридор саме перекидався!.. справді!.. не поцілила!.. слід з'ясувати… котра?.. котра?.. Роза чи Камілла?.. вона б не схибила, аби не хитнувся коридор! не нахилився на п'ятдесят градусів… я начувався!.. котра з двох? але тепер загроза — це Туазель!.. Дзень-дзелень!.. Дзень-дзелень!.. а я просто