Страшні оповідання на ніч - Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч

***

– Бачу, з відпочинком у тебе нічого не склалося, – меланхолійно промовив до мене Зорян, щойно побачив мене у вестибюлі.

– Що поробиш, не сидиться мені вдома, – почав я, – Якось із самого ранку день не задався. Творчій душі обтяжливо перебувати під замком, коли стіни не надихають. Тоді й рідний дім здається в'язницею.

– Так, знайомі слова, розумію, – протягнув той, – Творчість насильно не народжується. Та згадай себе у свої найкращі роки – ти багато гідних п'єс написав, будучи в пригніченому стані. Ти мало з ким спілкувався, ходив вічно в поганому настрої, тебе весь театр цурався – хто знає, що було в тебе на думці. Навіть я до тебе зайвий раз не звертався, але ти все одно черпав чимале натхнення з навислої над тобою туги і породжував справжнє мистецтво. Чому ж зараз ти не використовуєш її на благо?

– Я не знаю, що тобі відповісти, Зоряне, – видихнув я, – Зараз це трохи інше відчуття. Після нашої вчорашньої розмови я ніби сам не свій. Абсолютна порожнеча на душі, жодної зібраності в думках – що вже казати про написання п'єси, якщо читання для мене тягар.

– Знаю – тобі потрібен не усамітнений відпочинок, а емоційна розрядка, – трохи поміркувавши, відповів Зорян, – Запропонував би тобі сходити до театру. Але сам знаєш, що в такому разі тобі доведеться їхати аж до столиці. Бо наш репертуар тобі весь відомий, гідних аматорських театрів я зараз і не пригадаю, а інших нових театрів, на які можна було б звернути увагу, в місті поки що не з'явилося. Ось "Калейдоскоп" зараз був би дуже доречним. Хоч ти багато разів мені вже розповідав, як усе було влаштовано зсередини – у мене залишилися від нього лише світлі спогади. Будучи підлітком, я дуже любив ходити на ваші вистави, коли вистачало грошей на квиток, і багато в чому подаровані вашою акторською трупою враження визначили, чим я хочу займатися у своєму житті.

Зорян продовжував щось мені розповідати, але саме з цієї миті я його вже не слухав, адже почуті слова миттєво відбилися луною у моїй голові, здавшись мені доволі знайомими. Я швидко знайшов паралель зі своїм власним життєвим шляхом, і сам побачив подію, що визначила мій життєвий шлях – я побачив маленького себе, який сидів у шкільній актовій залі з очима, сповненими захоплення, в яких віддзеркалювалось дійство, що відбувалося на сцені в цей час. Відтоді я, ігноруючи всі недоброзичливі обставини, дослухався лише до свого внутрішнього голосу, який відстоював мою позицію і підказував мені що робити на шляху до моєї мрії. На диво цей самий внутрішній голос і зараз почувся в моїй голові, підказуючи, куди мені слід вирушити.

– Ти мене слухаєш? Що з тобою? – донісся до мене голос Зоряна. – З тобою все гаразд?

– Так, – прийшов я до тями, – Усе набагато краще, ніж може здатися! Вибач, мені час бігти. Бувай!

Зорян анітрохи не здивувався моєму різкому прояву ексцентризму і лише махнув рукою, а я спішно попрямував до виходу.

***

Я стояв на тому самому місці на околиці нашого міста, звідки спостерігав за димлячими рештками театру "Акт гранде" в день, коли дізнався про його страшну долю. Безмовні, вони на самоті спочивали за обнесеним порослим диким плющем парканом у колись жвавій, а нині вже помітно спорожнілій частині міста. Мешканці околиць, які прокинулися тієї ночі від розбурханої пожежі, вже вранці всі як один вважали це місце проклятим, і поспішили переселитися якомога далі. Будучи безпосередніми свідками трагедії, вони відзначали неприродну поведінку полум'я – подібно до живої, проте безтілесної істоти, люта стихія міцно охопила собою театр, анітрохи не піддаючись відчайдушним спробам вогнеборців приборкати себе хоч на зовсім трішки, і лише коли від театру залишилися самі лише руїни, полум'я саме раптово зникло. Чи було це проявом масового божевілля, складно сказати, проте околиці дуже швидко спорожніли, а розпочаті незабаром будівельні роботи, покликані облаштувати й вдихнути нове життя в занедбану місцевість, призупинено ось уже котрий рік. Самі птахи, здавалося, облітають це загадкове місце стороною, вважаючи за краще не наближатися до нього і навіть не пролітати над ним.

Не відриваючи свого погляду від руїн, я згадав про конверт, який мимоволі поклав у кишеню піджака вчора ввечері, коли збирався додому, і коли правою рукою я потягнувся за ним, то швидко усвідомив, що піджак залишився на вішалці вдома.

Мене продовжувало огортати незрозуміле таїнство того, що відбувається, але що глибше я занурювався в роздуми, то виразніше усвідомлював правдивість умовиводу свого асистента – мені справді необхідний відпочинок, бо здається, що на ґрунті спогадів я починаю божеволіти.

***

Повернувшись додому, я зробив уже другу на сьогодні спробу відпочити, і цього разу вдався до допомоги міцного алкоголю, який багато місяців до цього чекав у серванті на настання в моєму житті якихось особливих подій або святкових днів. Разом із цим я розпалив камін і потурбувався про легку фонову музику, яка своїм приємним ненав'язливим мотивом заполонила всю вітальню, гармонійно з потріскуванням вогню створивши затишну атмосферу, в якій мені не лише вдалося розслабитися, а й із задоволенням зануритися в книжку. А як помітно стемніло, тіні, що блукали стінами, підживлені моєю одурманеною алкоголем фантазією, вимальовували на стінах різні химерні фігури й композиції з оповідання, яке я читав.