Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   — Бензин. Нам він знадобиться, щоб збити собак зі сліду.

   — Я маю просочити їм своє взуття? — припустив Ноа.

   — Ні, для навченого собаки це не буде завадою. За запахом бензину він знайде нас ще швидше. Бензин нам знадобиться, щоб виходити із петлі.

   — Із петлі? — перепитав Ноа.

   — Так, нам треба бігти, згодом побачиш усе сам.

   Леа знову перейшла на біг, і вони знову заглибились у ліс.

   Ноа слухняно біг за нею траєкторією, яка утворювала коло метрів двісті в діаметрі. Вони робили кілька десятиметрових відходів від нього, а потім знову поверталися на коло. Тепер Ноа міг спостерігати за тим, для чого був потрібен Леа бензин. У деяких проміжках між такими хибними відходами Леа сама без Ноа робила ще один відхід і трохи бризкала бензином. В одному з таких місць вони виходили з кола і знову бігли прямою.

   Такий трюк вони зробили ще чотири рази. Щоразу після його завершення десь вдалині вони знову і знову чули ледь розбірливий рідкісний гавкіт собаки. Після кожного кола вони змінювали напрямок на дев'яносто градусів, але загалом не відхилялися від головного курсу, спрямованого до південного хребта Альп.

   Ноа вже дуже втомився до того моменту, коли вони почали підніматися вгору схилом хребта, залишивши передгір'я позаду. Леа помітила, що Ноа відстає і сповільнила біг:

   — Нам треба подолати цю ділянку та піднятися якомога вище. Нам пощастило, що сьогодні дме досить сильний східний вітер: собакам доведеться вишукувати твої сліди лише на землі, за повітрям вони тебе не вчують. Це їх сповільнює.

   Час від часу Леа ловила Ноа за руку, допомагаючи йому утримуватися на ногах, коли він зісковзував на крутих підйомах. Тільки зараз він зміг на собі відчути міць її механічної конструкції. Враховуючи те, з якою легкістю та спритністю вона підхоплювала та витягувала його, вона, напевно, без особливих труднощів змогла б нести його на своїх руках.

   Місцевість змінювалася, почали зустрічатися ділянки, вкриті снігом. Ліс дуже порідшав, чергуючись з невеликими скелястими ущелинами та пагорбами. Ноа валився з ніг і відчував, що сил вже не залишалося.

   — Обійми мене за шию, — Леа підійшла до нього та обхопила його трохи вище поясу.

   Ноа поклав свою ліву руку їй на плече. Вона підняла його, і Ноа знову прийняв вертикальне положення. Так вони пройшли ще з півкілометра і Леа зупинилася:

   — У цих місцях мають зустрічатися підходящі ущелини та поглиблення. Відпочинь поки що тут, а я сама досліджу місцевість та повернуся.

   Вона залишила Ноа наодинці, а сама, спритно використовуючи скелястий рельєф, швидко зникла з поля зору. Ноа просто ліг на кам'янисту поверхню і заплющив очі. Було дуже холодно. Поки він рухався, розігріте тіло певною мірою захищалося від занадто низької температури повітря, але тепер всього його втомленого та розслабленого почав пронизувати жорстокий холод, дедалі більше охоплюючи тіло зростаючим судомним ознобом.

   Йому здалося, що час зупинився і встигла промайнути вічність, коли він знову почув голос Леа:

   — Нам треба якнайшвидше сховатися. Я знайшла потрібне місце, воно недалеко.

   Вона допомогла йому встати. Ноа відчув, що може знову йти сам – відпочинок встиг трохи поновити його сили. За десять хвилин Леа привела його до непомітної западини на схилі. Як виявилось, там усередині було поглиблення. Воно йшло трохи вбік і насправді являло собою невеликий карстовий грот. Простору усередині було мало – якраз для двох. Кам'янисту землю покривала рідка вкрита замороззю трава.

   Вони розташувалися всередині свого сховища. Це було дуже вчасно: десь вдалині вже знову чувся приглушений гуркіт поліцейського гелікоптера. Ноа сів на траву, притулившись спиною об кутастий кам'янистий край стіни. Він підібгав коліна до грудей і, зіщулившись, обхопив їх руками.

   — Я знову залишу тебе ненадовго, — Леа опустилася перед ним на коліна.

   Вона приклала свої долоні до його щок і з турботливою увагою зазирнула в його очі.

   — Ти зовсім замерз. Коли повернуся, я тебе зігрію.

   Вона знову пішла. Очі у Ноа почали злипатися, думки зупинилися, він знову втратив рахунок часу. Прокинувся від приємного та всеохоплюючого тепла. Він відчув її поруч, відчув її обійми та її носик, який уткнувся у його шию. Міцно притулившись своїм тілом, вона повертала його до тями. Від неї відходив справжній жар, здавалося, що навіть підвищилася температура повітря у цьому невеликому скельному просторі. Він розплющив очі і насилу роздивився її силует.

   — Ти прийшов до тями? — Леа помітила, що Ноа розплющив очі. — Необхідно зробити твій обігрів трохи економнішим. Поки в моїх акумуляторах є електричний заряд, я можу віддавати дуже багато тепла, але так вони швидко розрядяться, і тоді я отримуватиму енергію лише від своєї радіонуклідної батареї.

   Вона встала. Було дуже темно і Ноа її не бачив, але за звуками зрозумів, що вона роздягається.

   — Візьми мої джинси та футболку і підклади під себе, щоб менше віддавати тепла холодній землі. Курточку накинь поверх своєї, і знову обіпрись.

   Ноа виконав усі її вказівки та відчув, що вона знову сіла поряд і притулилася до нього. Однією рукою вона обняла його за шию і доторкнулася своєю щокою до його щоки, а другою залізла йому під одяг, час від часу погладжуючи різні ділянки тіла. Свою температуру вона трохи понизила, але ефект обігріву від цього не погіршився. Рука приємно наповнювала теплом простір під одягом і безпосередньо нагрівала тіло та одяг зсередини. Вона вміло змінювала її температуру залежно від того, наскільки та чи інша ділянка вимагала тепла.