Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   Через годину такої процедури Ноа прийшов до тями, а голова знову почала належно працювати. Холод його майже не турбував, хіба що ногам було ще помітно холодніше, ніж решті тіла. Тепер його думки почали все частіше перемикатися на ті хвилюючі відчуття, що виникали від такої несподіваної близькості із нею. Іноді все це здавалося йому таким неправильним і дивним, що він лякався своїх почуттів. Потрібно було відволіктися, і найкращим способом зараз було – це поговорити.

   — Куди ти ходила востаннє? — спитав він.

   — Треба було перестерегтися, збити сліди, що можуть привести собак до нашого укриття. На це пішли залишки бензину.

   — Сьогодні було дуже важко. Ми ледве відірвалися від них, і підозрюю це далеко не кінець. Зізнаюся, мені важко поділяти твій оптимізм, що нам під силу впоратися із цим.

   — Це може бути важко, але не неможливо. Втрати та прорахунки поки що у них, а не у нас. Ти сьогодні добре впорався, і ти у добрій фізичній формі. Це значно підвищує наші шанси. Проте справжня наша головна проблема – це інтелектуальний центр нашого ворога.

   — А як на мене, то головна проблема – це ті обставини, в яких ми опинилися зараз, — приречено зауважив Ноа.

   — Ці обставини тому й виникли, що той, хто все це організовує, швидко мислить та ефективно використовує доступні йому ресурси.

   — Ти знаєш хто це?

   — Ти вже зустрічався з Алексом? Швидше за все, це і є наша головна проблема.

   — Алекс? Інтелектуальний центр? Він виглядає майже хлопчиськом.

   — Так. Цей хлопчисько, вочевидь, володіє неабияк високими інтелектуальними та фізичними здібностями. За інформацією, що є у мене, він керував усіма операціями, що стосувалися мого пошуку.

   — Неабияк високими інтелектуальними? Це якими?

   — Мені досить складно однозначно визначити за шкалою нормального розподілу. За непрямими моїми спостереженнями – надзвичайно високими взагалі для гомо сапієнс.

   — Як таке можливо?

   — Ноа, я не знаю. У мене ще замало інформації.

   — Чому тоді ти робиш такі висновки щодо його інтелекту?

   — По тому, як він вистежував мене, і по тому, як переховується сам. Після того, як ми з тобою попрощалися і я пішла, я підстрахувалась і залишила кілька хибних слідів на той випадок, якщо мене раптом почнуть вишукувати. Все мало виглядати так, що я поїхала з Лозанни. Але виявилося не для Алекса. Мені довелося значно ускладнити багатоходівку відволікаючих маневрів та хибних слідів, щоб уникнути переслідування і прийти за тобою.

   — Ну, якщо на нашому боці такий просунутий квантовий інтелект, який здатен перехитрити навіть такого розумного ворога, я оптимістичніше починаю дивитися на успіх нашого підприємства, — пожартував Ноа.

   — Один лише рівень інтелекту ще не забезпечує перемогу у грі, — серйозно заперечила Леа. — Розвиток подій у реальних умовах неможливо однозначно прорахувати нерідко навіть на найближче майбутнє. Важливу роль тут відіграють ще відповідний досвід та певна інформація про важливі чинники. Не можна недооцінювати ворога, навіть маючи інтелектуальну перевагу.

   Верхня частина тулуба під кофтою у Ноа вже досить зігрілася, і рука Леа ковзнула вниз під пояс джинсів.

   — Розстебни ремінь, щоб я могла обігріти твоє тіло нижче, — запропонувала вона.

   Ноа напружився:

   — Я гадаю, не варто. Мені там не холодно.

   — Я визначаю, що в тебе ще занадто холодні стегна, — висловила сумнів Леа.

   — Повір, мені там цілком нормально.

   — Ти певен, що тобі там досить тепло?

   — О так. Мені там не просто тепло, мені там вже навіть гаряче, — Ноа це сказав з такою впевненістю у голосі, що, схоже, детектор емоційного стану людини у Леа остаточно розвіяв сумніви щодо цього.

   — Ну, як знаєш. Якщо буде холодно – скажи, — Леа знову піднялася рукою на його живіт, затрималася, а потім плавно перемістилася за спину.

   — Угу, можеш не сумніватися, ти перша хто про це дізнається...

   Щоб запобігти подальшому перегріву деяких своїх "спекотних місць", Ноа постарався швидше повернутися до розмови:

   — Чому ти не поїхала з Лозанни?

   — Я від самого початку не планувала поки що це робити.

   — Навіщо тоді влаштувала те наше прощання?

   — Я не хотіла більше обтяжувати тебе своєю присутністю. І ще у тебе почали розвиватися стосунки з Ніколь, тут я теж не хотіла бути тобі на заваді. І якщо ми вже прощалися з тобою, я вважала, що безпечніше для нас обох залишити через тебе ще один хибний слід.

   — Але Леа, ти мене зовсім не обтяжувала, — Ноа переповнили емоції, він ніколи раніше до пуття по-людськи не зізнавався їй у цьому, більше того, наговорив тоді з перепою всякої огидної нісенітниці. Навіть у будь-якої нормальної людини склалося б враження, що вона занадто засиділася у нього в гостях.

   — Це правда? — Леа повернулася обличчям до Ноа, і він відчув її носик та губи на своїй щоці.