Джулія Рейвен - Не повертай мене, Джулія Рейвен

Її пухкі сухі губи злегка відкрилися. І я помітив, як деякі сльозинки рясно змочують і доповнюють їх своїм солоним смаком.

— Ян, давай легше, — тяжко видихнув Нік, кульгаючи ближче до нас, — не бачу нічого страшного, щоб вона лишилася на ніч.

— А ти куди лізеш зі своєю думкою? Або шо, — перевів пістолет на нього, розсікаючи повітря, — вирішив присунути їй на дозвіллі?

— Братан, давай відійдемо і все спокійно перетремо.

— Та що тут перетирати? Вона не піде з нами!

— Ян... будь ласка... — благала Мія, складаючи руки в трикутник. — Мені просто потрібно десь переночувати.

— З чого раптом мені допомагати багатій стерві, через яку ми зараз у цьому лайні! Га?

Мія втиснулася в кузов машини. Брат якось доскочив до мене на одній нозі і серйозним тоном промовив:

— Давай просто поговоримо, гаразд?

— Іди на п'ять метрів від машини, — наказав Мії, — і щоб я тебе бачив, усікла?

— Угу, — ледь чутно пробурмотівши, Мія обійшла нас з Ніком і зупинилася в належному місці. Яка слухняна рабиня, і де багатії таких знаходять?

— Слухай, Ян... Поки ми їхали в машині, — пошепки заговорив Нік, балансуючи на здоровій нозі.

— Вона з нами не поїде! — різко обірвав його палку промову, знаючи наперед, про кого піде прохання.

— Ти мене навіть не дослухав...

— Вона — ходяча проблема! У нашому плані не було заручниць. І взагалі, з чого раптом нам їй допомагати?!

— Ти, звичайно, молодець, що витяг нас живими. Але послухай мене, — я мигцем глянув на Мію. Та стояла склавши руки на грудях, переступаючи з ноги на ногу. Її зачіска була розпатлана, а низ порваної сукні розвивався від легкого вітерця, — ми можемо використовувати її для шантажу. Розумієш?

— Ні! 

— Ну як же ні, Ян, — переконання явно не братова перевага, але вислухати іншу ідею про те, чому я маю її брати до нас у сховище — можна. — Завдяки їй ми можемо потрясти набиті кишені цього засранця. Вона — ключ до його багатства! Вона та, хто зможе вплинути на нього, все-таки Мія — дружина Артема. А йому зайві проблеми не потрібні. Ми і так навели надто багато галасу, щоб зараз викинути її як кошеня на трасі.

Брат підсунувся до мене ближче і перейшов на змовницький шепіт: 

— Якщо ми її зараз проженемо, чоловік її точно вб'є. І це буде на твоїй совісті, Ян.

Я знову глянув на Мію. Взяти її з собою? А раптом це підстава від її хворого чоловіка? Що не так з цим дівчиськом?

— Вона залишиться в нас на кілька днів, усік? — вимучено сказав братові, до кінця не усвідомлюючи, що я роблю. — І ти очей з неї не спустиш!

— Я знав, що ти підтримаєш мене!

— Сподіваюся, я не пошкодую про своє рішення.

Не даючи Ніку щось прокоментувати, я свиснув Мії.

Дівча обернулося і, побачивши мій жест "іди сюди", повільно попрямувала в наш бік.

— Ти залишишся з нами на кілька днів…

— Дякую! — не давши домовити, вона кинулася на мене, міцно притискаючись.

— Ще раз обіймеш мене, і я зламаю тобі обидві руки, зрозуміла? — повільно процідив їй на вухо.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно