Ясміна Лав - Одна ніч, Ясміна Лав

Артур

  У мене ніяк не виходить з голови вираз обличчя Мишки, коли вона йшла тієї ночі ...
Біль, образа і ... ненависть.
Ось що я побачив у її очах...

І те, що вона була незаймана... Стало для мене сюрпризом. 
Якби я знав це з самого початку ...
Все пройшло б інакше. І я б ... зупинився ...
Не можу вибачити собі цю слабкість. І вона, напевно, ніколи не зможе...

Я працював як ненормальний, щоб переключитися і забути цю дівчину, але нічого не виходить.
   ***
Минув тиждень, а я щоночі бачу її образ. Відчуваю її поряд. Це стає нестерпним! Добре, хоч роботи навалом, є про що думати весь день.

-Артуре Миколайовичу, вам дзвонить Старостін Мирон Микитович.- доповідає секретарка. 
-З'єднай.

Через секунду в моєму кабінеті лунає дзвінок телефону і я піднімаю слухавку.

Я наперед знаю, з якого питання дзвонить декан університету. І давно дав усі потрібні розпорядження.

-Здрастуйте, Мироне Микитович.
-Здрастуйте, Артуре Миколайовичу.
- Все готове, - кажу спокійно і лаконічно.
-Я і не сумнівався ....- знаю що в цей момент чоловік усміхається і роблю те саме.

Колись цей добрий дідусь був моїм репетитором. Це зараз він декан.
І він не просто мене навчив, а й в  чомусь дуже допоміг. Я ставлюся до нього як до близької людини.

-Коли ваші студенти будуть тут?
-Вони вже там .... - Каже Мирон Микитович і хихикає.
- Я дзвоню ось з якого приводу ...- він трохи зам'явся, але потім продовжив.
-Придивись до цієї групи ... є одна дуже хороша дівчинка.

Дивно.... Я дуже здивований, тому що Мирон Микитович ніколи ні за кого не просив...
Можливо, тут щось особисте.?

-Дівчинка ..? - запитую так, щоб був зрозумілий мій натяк.

Я, звичайно, все розумію, але хочу знати кого беру на роботу ... або ж на практику.

-Ти що?! Це моя студентка! Вона мені в онучки годитися! - розумію з обурення чоловіка, що він каже правду.
-То що за дівчинка?
-Розумна, добра .... хороша дівчинка. І їй потрібні гроші, сімейні проблеми. Вона найкраща на курсі.
-Так якщо найкраща, чого переживати.? А не розумних, я на роботу не беру, ви мене знаєте.
-Вона розумна. Але тиха...скромна. Розумієш?
-Добре .... Подивимося що за дівчинка. Як прізвище?
-Левінська Аліса...

І тут я схоплююся зі стільця.
Не може бути... А може це не вона?
Так гаразд. 
Ім'я дуже рідкісне.
Моя Мишка? Та щоб тебе!

-Артур .... Ти чуєш? Артур....- розумію, що все ще тримаю телефон у руці.
-Так ,так добре. Я все зроблю.
-Спасибі.
Чую у відповідь і кладу трубку.

Ну вже ні .... Думаю про те, наскільки ж це все не правильно і зовсім непотрібно мені.

Я ж хотів просто провести з нею одну ніч... А всередині все стрибає від радості. Навіть всидіти на місці не можу.
Я хочу побачити її... Хочу знову побачити мою Мишку. 
Я ж знав, де вона живе, але стримував себе всіма силами, щоб не їхати до неї. А тут вона сама прийшла до мене. 
Ні, я не можу просто сидіти тут.

Думав зателефонувати на ресепшен і дізнатися, де зараз знаходяться студенти, але потім вирішую просто спуститися в хол і подивитися сам.

У готелі, як завжди, повно народу. Тому я намагаюся не дуже вирізнятися. Вийшовши з ліфта, зупиняюся недалеко від ресепшена, щоби все бачити і тут повертаю голову, і бачу за стійкою Алісу. 
Вона у формі мого готелю.

Отже, вже ознайомились із територією та правилами. Вона така уважна. Дивиться, як дівчата заселяють гостей. 
Схоже, вона матиме схоже завдання. Але постійно поглядає на двері.
На когось чекає? Швидше за все...

Яка ж вона гарна... Витончена ,така ніжна...
Волосся зібране, на обличчі зовсім не багато косметики, і щоки, що горять ...
Хочу доторкнутися до неї.

Раптом моя Мишка швидко виходить вперед до стійки і дивиться прямо перед собою, навіть не моргає. Спостерігаю за її поглядом і бачу хлопця...
І щось мене в ньому дуже дратує... Навіть не можу пояснити що...

Міг би в приміщенні і зняти сонцезахисні окуляри, придурок. 
Якого біса вона так дивиться на цього викаблучника ?
Він йде до ресепшена і прям бачу як оцінює мою Мишку.
Ну ні! Навіть не мрій....

У два кроки долаю відстань, що розділяє нас, і опиняюся перед ресепшеном, а цей придурок ударяє своєю сумкою мені в стегно. 
Але я навіть не реагую на це. 
Дивлюся на дівчину, що стоїть переді мною, і тону в цих смарагдових озерах.

Я зовсім не знаю її, а всередині таке відчуття ніби зустрів рідну людину.
Сама собою на губах з'являється посмішка.

Ну, Мишко, скажи що-небудь. 
Але вона, схоже, шокована. І вже точно не рада мені .... 
Дивиться прямо мені в очі і здається, навіть не дихає.

- Доброго дня. Вітаємо вас у готелі "Resort Savin". Чим можу вам допомогти? - тон діловий, але я бачу що вона нервує.
-Я хотів би зняти у вас номер. - видаю перше що спало на думку. 
Маячня якась, але я хочу поговорити з нею.
-Звичайно. Який хочете? - від початку розмови вона не дивиться мені в обличчя. 
Ніби мене немає і це бісить.
-Найкращий.
-Хто б сумнівався .... - дівчина шепоче собі під ніс, але у мене відмінний слух ...

Значить, їй не все одно, що я тут житиму. А головне, я розумію по її діях, що вона поняття не має хто я ...
Відмінно. Нехай так і надалі буде...

-Ваші документи, будь ласка.
-Я їх забув у машині.
-Вибачте, але для того, щоб вас заселити, мені знадобляться ваші паспортні дані.
Зраділа? Ну вже ні, люба...

-Звичайно, я вас все надам.

Роблю крок убік і набираю повідомлення Валері -адміністратору, щоб зараз же прийшов у хол.

Я вирішую трохи пограти у гостя готелю. Тому що, думаю, якщо Аліса зараз дізнається, що це я власник , працювати вона тут точно не залишиться.

Не минає і хвилини, як з ліфта вибігає Валера. Шукає очима мене і коли знаходить, я роблю крок до нього на зустріч.