Ясміна Лав - Одна ніч, Ясміна Лав

-Ооо..Валерка, здоров.- бачу що він трохи в шоці, але підходить і тисне мені руку.
-Не показуй, ​​що я твій шеф... Просто старі друзі...
Кажу тихо та з посмішкою.

Наче обговорюю щось зі своїм давнім знайомим. Бачу, що він трохи приголомшений... І я його розумію.
Вже уявляю, як всі інші працівники дивуватися. Ну, нехай припишуть це до мажорських дивин.

-Добре .... Як скажете, Артур Миколайович. 
- Зареєструй мені номер, на себе.
-Вибачте ...?
-Ну не буду ж я називати своє прізвище. Одразу ж зрозуміють.
-Ааа ... Ну так ... Але ...
-Що але?
- Навіщо це?
-Неважливо. Роби, що я сказав. І не трепли язиком.

Сподіваюся, ніхто з групи Аліси мене не впізнає. Аліса ж не впізнала...
А персонал робитиме як я скажу.

Штовхаю Валеру по-дружньому в плече і чоловік одразу проходить за ресепшен.

-Аліса, я сам займуся заселенням гостя. Ви чудово впоралися із завданням.

Дівчина відходить назад, і я бачу як блищать її очі. 
Злиться... Так, вона дуже сердиться.
Думала, відвертишся так швидко від мене ... 
Ні, Мишко ...
Я хочу знати про тебе більше.
Хочу зрозуміти, що тебе штовхнуло на ту угоду.

І я дізнаюся...

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно