Ясміна Лав - Одна ніч, Ясміна Лав

- У нашому готельному комплексі двісті тридцять два номери. Які виконані з великою увагою до деталей. 
У всіх кімнатах меблі з дуба з ротанговими вставками зроблені на замовлення, а в просторих люксах є балкони або особисті тераси. Також на території готелю є відкритий та закритий басейн, бари, ресторани, бізнес-центр, камера зберігання, послуги пральні, банкомати, аптека, багатофункціональний фітнес-центр, тренажерний зал, сауна, послуги масажу, солярій та на верхньому поверсі казино.

Поки керівник перестала перераховувати що є в цьому готелі, ми дійшли до її кабінету, і якщо бути відвертою, я навіть не все запам'ятала. 
І я бачу як загорілися очі у студентів із моєї групи. Отже, за роботу тут кожен боротиметься до останнього.

Минула майже година, поки нарешті всі документи були заповнені. І з цього моменту ми офіційно проходимо тут практику.

-Я бажаю вам усім удачі. Дивіться, вивчайте, набирайтеся досвіду. А зараз Валерій Ігорович проведе вам невелику екскурсію. 
І дасть перші завдання.

До цього дня я навіть не думала, що можна втомитися, просто від того, що ти ходиш. Але це реально.
Адміністратор розповів нам де і що знаходиться, провів екскурсію кількома номерами. Вільним, звичайно. Показав найбільший ресторан, (виявляється є ще два маленькі), і кухню, а також кухню самого готелю.

Познайомив із двома дівчатами на ресепшені, шеф-кухарем, начальником охорони, менеджером та старшою покоївкою.

-Як вам уже пояснила Елеонора Сергіївна, на верхньому поверсі знаходиться казино. Туди вам вхід заборонений. Поки що...

-А чому? Боїтеся, що ми грати почнемо? - запитує, сміючись Ваня. Мій одногрупник.

-І це теж. - усміхаючись, відповідає чоловік. - Наразі ми подивимося PR-відділ. І для того, хто найкраще справлятиметься з завданнями, він стане робочим місцем.

Саме тут я відчула себе у своєму руслі. Мені сподобався і колектив, і обстановка. Сподіваюся, я можу отримати цю роботу.

-А зараз я дам кожному з вас  завдання. Оскільки ви перший день в готелі, завдання будуть легкими. 
Це радше завдання на уважність. Ось і перевіримо, чи добре ви мене слухали.

Чоловік підходить до кожного з нас та дає невеликий білий конверт. Схоже, там і написано, що треба робити.

Коли передає мені конверт, то ніби гладить долоню, і я різко висмикую руку. Але, схоже, мені просто здалося, бо на його обличчі жодних емоцій.
Напевно, це просто переживання та нерви.

-Відкриваєте конверти у холі. Щоб у всіх були рівні шанси. І ще - це завдання не на якийсь час. 
Не поспішайте. Читайте уважно.

Договоривши він затримує погляд на мені і посміхається. Але я швидко відвертаюсь і йду у напрямку холу.

Всі швидко відкривають конверти та розбігаються у різні боки. А я смикаю папір і боюся, що не зможу впоратися.

-Давай же, зберися .... - шепчу собі і дістаю листок із завданням.

"Ваше робоче місце - ресепшен. Але перед тим, як приступити до своїх обов'язків, ви повинні пройти в кімнату відпочинку для персоналу, забрати свою форму, а потім попрямувати в роздягальню, яку вам покаже старша покоївка. 
І лише привівши себе в потрібний вигляд ви можете приступати до роботи. У вас буде лише один гість.
Іноземець. Розмовляти тільки англійською."

Я стою посеред готелю і починаю згадувати в який же бік була кімната відпочинку. 
Так, треба заспокоїтись і тоді все вийде. Краще мені зараз думати про свою не досконалу англійську.

Я, звісно, ​​маю якісь знання. І на курси ходила. Але якщо людина іноземець і говорить чисто іншою мовою, це щось інше, ніж під час уроків з педагогом.

Хоч як не дивно, я швидко знайшла свою форму. Складніше було з покоївкою. Її я шукала майже півгодини. Добре, хоч вона опинилася одразу в роздягальні. І привівши себе в належний вигляд, я спустилася на ресепшен.

Оля та Аня, дві дівчини які там працюють, одразу мені сподобалися. Обидві не високі, світлі, з доброзичливими посмішками..

-Ти поки подивися як тут, що робити, постій збоку... А як нам подзвонять, що це твій гість, почнеш його обслуговувати. – каже Аня, посміхаючись.
-Не бійся. Якщо що, то ми допоможемо. - підтримує її Оля.

Пройшло хвилин п'ятнадцять, але ніхто так і не зателефонував. 
Я вже заспокоїлася і загалом зрозуміла як треба говорити з гостями і заселяти в номер. Це надавало мені ще більшої впевненості в собі.

За стійкою задзвонив телефон, і Аня зняла слухавку.

-Доброго дня. Готельний комплекс "Resort Savin". Мене звуть Анна, я адміністратор. Чим можу вам бути корисною? - усміхаючись вимовила дівчина.

По її погляду, я відразу зрозуміла, що йдеться про мене. Виходить, гість тут.
Дівчата пропустили мене вперед, до ресепшена і моє серце почало битися так сильно, що навіть шуміло у вухах.

Я глибоко вдихнула , видихнула і побачила, як розсуваються двері і в хол входить молодий чоловік, з невеликою дорожньою сумкою. 
У сонцезахисних окулярах та смішній панамі. Одягнений у футболку та джинси, а в руці карта.

Одразу зрозуміла, що це є гість. У голову почали сипатись сотні слів, з чого і як правильно розпочати вітання.
Я навіть перестала помічати людей навколо, повністю сфокусувавши свій погляд на ньому.

І ось іноземець за два метри від ресепшену. Я набираю в груди повітря і просто забуваю дихати .... 
Прямо перед носом цього гостя, до мене підходить він...

Чоловік, який ніяк не покине мої сни...
Чоловік, якого я не хотіла б ніколи знати...

Артур...

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно