Джеймс С. А. Корі - Війна Калібана

Кімната потонула в тиші. Обличчя Нґуєна потемніло.

- Чи це… почав було він, але так ніколи і не закінчив речення. Жінка спостерігала, як чоловіки обмінюються поглядами. Вона дістала ще одну фісташку, з’їла ядро, викинула лушпиння. Агі намагався не виглядати задоволеним. Їй справді варто розібратися хто які струни зачепив, аби він представляв дипломатичний корпус. Це був жахливий вибір.

- Безпека може стати проблемою, - заявив Нетллфорд, - ми не повинні допустити появи їх кораблів в середині нашого периметру оборони.

- Ну, ми не повинні допускати їх на їх же умовах. Якщо ми на це йдемо, то хочемо бачити їх там де контролюємо поверхню.

- Запаркувати їх на безпечній відстані і забрати нашим транспортом?

- Вони ніколи на це не підуть.

- Ну то давайте знайдемо те, на що вони підуть.

Авасарала тихцем піднялася і попрямувала до виходу. Її особистий помічник, хлопчина-європеєць на ймення Сорен Коттвальд відділився від задньої стіни і пішов за нею. Генерали зробили вигляд що не помітили її зникнення, або ж так були заклопотані новим оберемком проблем наданих нею що і справді могли не помітити. В будь-якому випадку, їм так само було приємно її здихатись як і їй вийти звідти.

Коридори комплексу Об’єднаних націй в Гаазі були чистими і просторими, декоровані у стилі, що нагадував музейну діораму португальських колоній в 1940-х. Зупинившись біля рециклера органіки, вона почала викидати з сумочки лушпиння.

- Що далі? – запитала асистент помічника генсека.

- Переговори з паном Еррінрайтом.

- А після?

- Містон Гревіс щодо Афганської проблеми.

- Відміни його

- Що я маю йому сказати?

Авасарала обтрусила руки над корзиною для сміття, і розвернувшись швидко пішла в бік холу і ліфтів.

- Нахуй його, - нарешті озвалася вона, - перекажи що афганці опиралися зовнішньому управлінню з тих пір як мої пращурів було викинуто з Британії. Як тільки я второпаю як з цим справитись, я йому повідомлю.

- Так, мем.

- Також мені потрібні останні оновлення по Венері. Найостанніші. І в мене немає часу отримувати ще одну вчену ступінь заради того, аби прочитати їх. Тож якщо вони написані незрозумілою, марнослівною мовою звільни того сучого сина і знайди того, хто вміє писати.

- Так, мем.

Ліфт, який піднімався від холу і переговорних кімнат нагору до офісів сяяв мов діамант у сталеві оправі і був достатнім аби в ньому накрили обід на чотирьох персон. Ліфт розпізнав їх одразу на вході і обережно поніс їх через поверхи. За вікнами місць загального користування Бінненхоф здавалося тонув, а чималий мурашник будівель, що були Гаагою повз в боки під ідеально блакитним небом. Була весна і сніг, що торкнувся міста у грудні нарешті зник. Над вулицями кружляли голуби. На планеті було тридцять мільярдів людей, але їх кількість ніколи не перевершить голубину.

- Всі вони підараси, - сказала вона.

- Пробачте? – перепитав Сорен.

- Генерали. Вони всі підараси.

- Я вважав Саутера єдиним..

- Я не мала на увазі що вони їбуться з чоловіками. Я казала що всі вони чоловіки, підараси. Скільки часу пройшло з тих пір як жінки були на військові службі? Жодної відколи я прийшла сюди. Ось ще один приклад того, що відбувається з правилами якщо в кімнаті забагато тестостерону. Це нагадало мені наступне: - зв’яжися з Анет Рабір з інфраструктурного. Я не довіряю Нґуєну. Якщо між ним і будь-ким з генеральної асамблеї ростиме трафік, я хочу про це знати.

Сорен прочистив горло.

- Перепрошую, мем. Ви щойно наказали мені шпигувати за адміралом Нґуєном?

- Ні. Я просто звернулася по фаховий аудит всього мережевого трафіку, і мені похуй будь-які результати поза офісом Нґуєна.

- Звісно. Я помилявся.

Ліфт піднімався повз вікна, повз вид на місто, до чорної шахти рівнів особистих офісів. Авасарала розім’яла кулаки:

- Просто на всяк випадок, - сказала вона, - ти робиш це з власної ініціативи.

- Так мем, я теж так подумав.

Тим хто знав Авасаралу лише за репутацією, її офіс здався б оманливо невибагливим. Він розташовувався на східному боці будинку, де зазвичай починають кар’єру службовці нижньої ланки. Вікно виходило на місто, але не в кутку. Відеоекран, що займав більшу частину південної стіни залишився від попереднього хазяїна і поза моментами службового використання був матово-чорним. Інші стіни вкриті були пошарпаними бамбуковими панелями. Килим був коротким, його візерунки приховували плями. Єдиними прикрасами було маленьке святилище з глиняною скульптурою Ґаутами Будди збоку від стола, коротка кришталева ваза з квітами, які щовівторка надсилав її чоловік, Аржун. Місце пахкотіло свіжим цвітом і давнім люльковим димом, хоча Авасарала ніколи тут не палила і не знала нікого, хто б палив. Під нею, місто тягнуло навсібіч бетон і стародавнє каміння. В небі що темніло, засяяла Венера.

За дванадцять років, які вона займала цей стіл все змінилося. Альянс між Землею і її вискочкою-братом колись був надійним і непорушним. Пояс був прикрістю і раєм для ледь помітних осередків ренегатів і паливод які радше воліли б померти, аніж здатися на милість правосуддя.

Людство було самотнім у Всесвіті.

А потім секретне відкриття Феба, унікального супутника Сатурна, який виявився чужинською зброєю, запущеною в бік Землі ще у часи, коли життя на ній ледь відрізнялось від цікавої ідеї у двошаровій ліпідній оболонці. Як могло будь-що залишатися тим самим після цього?

Але таке було. Так, Земля і Марс були не певні вони або випадкові союзники або смертельні вороги. Так, АЗП, Хезболла у вакуумі, була на шляху становлення реальною політичною силою зовнішніх планет. Так, річ яка мала переформатувати примітивну біосферу Землі натомість повела полохливий астероїд вниз, під хмари Венери і почала там робити щось не відоме нікому.

Але весна тривала. Виборчі цикли зростали і спадали. Вечірня зоря продовжувала світити з небес кольору індиґо, навіть у найбільших містах Землі.

В інший день вона, можливо, знайшла б це заспокійливим.

- Пан Еррінрайт, - сказав Сорен.

Авасарала повернулася до мертвого екрану на стіні, коли він ожив. Садавір Еррінрайт мав темнішу шкіру ніж вона, кругле та м’яке обличчя. Він би виглядав природно десь у Пенджабі, але його голос, холодний і аналітичний був бундючно-британським. На ньому був темний костюм і вузенька краватка. Де б він не знаходився - позаду був помітний яскравий день. Зв’язок дрижав, намагаючись збалансувати яскравість і сутінки, нарешті лишив його тінню в державному