Алекс Грей - Одержимість

з імбиру. Ми пили «Брют», закусували імбирем, базікали про різне, про нас, про мистецтво чи просто мовчали. Ось ні з ким у мене не виходило так душевно просто мовчати, як з ним. Потім ми кинули якір біля маяка і полізли купатися, природно голими. Пам'ятаю, що було дико холодно, але жахливо романтично. І ця ніч, як і десятки попередніх ночей, була незабутньою і чарівною. Та, я взагалі пам'ятаю кожну ніч, проведену з ним, та що тут казати, не просто ніч, кожен день, кожну годину і кожну мить.

Потім настала зима, досить сніжна для Криму. І я вчилася малювати сніг, і, як виявилося, сніг ніколи не буває ідеально білим. В снігу, як і в морі, відбивається і небо, і сонце, і хмари. Все це показав мені він. Він за цей рік розбудив в мені не тільки нові незвідані почуття, а й відкрив нові світи. Ми вже й не приховували своїх відносин, про нас знали і сусіди, і мої однокурсники, і вся наша академія. Це не особливо когось дивувало, бо роман студентки з молодим викладачем, та ще в академії мистецтв, де всі вважають себе богемою, не є чимось неординарним. А у людей мистецтва зовсім інші погляди на світ і на життя взагалі. Вони можуть, як Гоген, наприклад, наплювати на суспільство, на своє становище, на фінансові статки, і виїхати кудись на далекі острови і писати картини, бо в якийсь момент раптово усвідомили те, що все життя займались не тим, чим їм хотілося. Ми ж просто любили один одного, наша любов була щирою і справжньою. Ми не вимагали один від одного нічого взамін, ніяких золотих гір і незвичайних подарунків, ми не планували нічого, оскільки, що може планувати двічі одержима сімнадцятирічна першокурсниця, крім майбутніх зустрічей, обіймів і поцілунків. Але я була дійсно одержима, і я це розуміла прекрасно. Я не могла не малювати і не могла жити без нього. Він став моєю нав'язливою ідеєю, але, як не дивно, я не будувала жодних планів щодо нього, а просто жила сьогоднішнім днем, але не забувала думати про день завтрашній, де знову мали бути не просто Я і ВІН, а повинні були бути МИ. Я знала, що в нього є дружина, що вони живуть разом, але я не знала, які у них стосунки. Я не хотіла нічого коригувати в його житті. Ні, я, звичайно, дуже хотіла бути разом з ним на завжди, але я хотіла, щоб ініціатором нашого спільного майбутнього був саме він.

Настала весна, потім був кінець навчального року, сесію я здала на відмінно, взяла участь у кількох виставках, мене запросили навіть на один вернісаж до столиці, де мої картини так само користувалися досить великим успіхом. Я так само ходила в різні місця ловити, як говорив Вадим, моменти. Трохи продавала картини туристам, трохи малювала просто так, для душі. Одного разу я стояла з мольбертом на березі моря, день котився до заходу, і весь світ, як і годиться в травні, був в ніжно-рожевих тонах, як на картинах Моне. Я малювала захід сонця і чайок, бо завжди вважала, що море без чайок, це не зовсім море. Близький фон моєї картини, правий її кут, прикрашали білі квіти розквітлого жасмину, який додавав легкості і ніжності, без якої я вже і не уявляла всього свого життя. Я була так захоплена роботою, що не почула, як ззаду до мене підійшла жінка. Я не знаю, скільки часу вона стояла за моєю спиною, але помітила я її лише, коли вона сказала:

— А ти, дійсно добре малюєш, навіть краще, ніж я собі уявляла. Хотілося критикнути тебе, але поки не придумала за що.

— А навіщо Вам треба мене критикувати? Ви, що, художній критик? — чомусь ця жінка почала мене дратувати, я взагалі не люблю, коли хтось втручається в мій особистий простір, коли я малюю, тим паче, коли говорить під руку.

— Ну, я, так би мовити, маю певний стосунок до живопису. Колись я закінчила нашу художню академію, зараз малюю і, навіть маю свою невелику галерею. Але мова ж зараз не про мене. — вона обійшла мольберт і встала прямо переді мною. — Я так розумію, ти не знаєш, хто я.

Я мовчала, але коли вона встала переді мною, і я побачила її з близька, то я, звичайно ж, зрозуміла, хто вона. Ми не були знайомі і ніколи не зустрічалися раніше, але я точно знала, що вона — це… вона.

— Мовчиш. І очі опустила. — на її обличчі була поблажлива посмішка, та й взагалі вона відчувала себе дуже впевненою, на відміну від мене. У мене ж, навпаки скувало руки і ноги, в роті пересохло і з'явився якийсь страх, дуже схожий на паніку. У мене було враження, що зараз у мене висмикнуть землю з-під ніг, і просто зникне вся казка, в якій я жила. — Ось ти сама як вважаєш, ти правильно живеш? Я не маю на увазі те, як ти змішуєш фарби, і якими у тебе виходять портрети та пейзажі. Я зараз говорю про твоє життя. От уяви, що твій батько тусить десь по ночах з якоюсь молодою аспіранткою. Як би ти це сприйняла? Невже б ти була на її боці? Невже тобі було б наплювати на свою матір? Я думаю, що ніколи би ти так не поступила. Але, насправді ти робиш все навпаки. Ти настільки захоплена Вадимом, що тобі наплювати на те, що у нього все-таки є своє життя. І, зауваж, воно була у нього ще задовго до того, як ти з'явилася в його житті. Мене не дивує те, що ви спите разом, що разом проводите все більше часу. За ним таке і раніше спостерігалося, і я не сильно здивована його черговим захопленням. Ні, я не буду говорити, що ти така ж, як і всі попередні його музи, бо він вже майже рік такий, яким я його ніколи раніше не бачила. Мене дивує інше. Ти молода, красива, розумна і перспективна дівчина. Ну, закохалася, я розумію, але чому ви навіть не намагаєтеся приховувати цього? Ти ж прекрасно знала, що він одружений, що у нього є сім'я, свій будинок, свої обов'язки. Ти прекрасно знала, що його щовечора хтось чекає вдома, але все одно продовжувала зустрічатися