Леонід Мосендз - Останній пророк

Працював Мосендз над підготовою до свого твору із прикметною йому як науковцеві ґрунтовністю і систематичністю. Він не тільки ознайомився з Біблією й загальною історією Палестини 1-го віку по Христі, але і з римською історією того часу, і з працями з ділянки біблійної археології. Під час писання дальших томів, уже на еміґрації в Австрії й особливо ж у санаторії Моттекс у Швайцарії, він студіював і Талмуд, й історичні праці Йосифа Флавія.

Працю над викінченням першого тому «Останнього пророка» під назвою «Батьки» (про Захарія й Елісебу) і над писанням другого тому («Вибранець») закінчив Мосендз з початком 1947 року у Бльонав і зараз же почав заходи для видання його у видавництві К. Мулькевича в Бельгії, передавши туди рукописи цих двох перших частин. У своїх заходах і сподіванках побачити свій довго виношуваний твір надрукованим зазнав глибокого й болючого розчарування, що його висловлював з обуренням, а то й злістю на протязі півтора року у своїх листах до приятелів і знайомих. Усупереч домóві, послані в Бельгію частини роману друком не появилися, і звороту рукописів добився Мосендз щойно в травні 1948 року. Втративши надію одержати взагалі вислані в Бельгію частини роману, Мосендз почав був переписувати наново 1-шу і 2-гу частини, як про це сповіщав в листі від 19 березня 1948 року, нарікаючи: «Не маю потрібних історичних матеріялів, і те мені до плачу, до реву… Пишу, а воно мені й фізично тяжко, 7–8 отаких сторінок від руки написати. Болить рука, а від неї й груди».

Закінчивши в квітні 1947 р. переписувати рукою другу частину роману і переславши її до Бельгії, Мосендз зразу ж таки, як про це сповістив у листах до І. Бараниці, писаних в травні 1947 року, почав писати третю частину роману, що її назвав «Манівці», сподіваючися знайти і в Бльонавській санаторії потрібні зв'язки і матеріяли для писання (лист від 1 травня 1947 р.) і стверджуючи згодом (8 травня 1947 р.), що «третя частина кінчається і дуже добре мені пишеться». Все ж таки працював Мосендз над цією частиною ще і в жовтні 1947 р. (лист до Шумовських від 11–17 жовтня), докінчуючи її.

Як доводить згадка в листі до М. Селешка від 8 червня 1948 р., крім згаданих трьох частин, до роману мала увійти ще й четверта частина («За І част. я жадаю 200 шв. фр., за другу теж, за 3-тю 300 і за четверту теж 200 шв. фр.»), що її писав Мосендз протягом 1948 року, читаючи для цього наполегливо Талмуд («темний, темний, аж боязко читати часом» — лист до Шумовських від 21 квітня 1948 р.) і студіюючи інші матеріяли. Але ж ніяких більше конкретних згадок про цю четверту частину в листуванні Мосендза немає, і в наявній рукописній спадщині його вона не збереглася. Доказом, що мала бути ще й четверта частина роману, може бути і той факт, що третю частину назвав Мосендз «Манівцями». Ця назва доводить понад усякий сумнів, що згідно із задумом і основною ідеєю твору, як теж із закінченням третьої частини, — четверта частина роману мала бути трактована в позитивному пляні, і в ній мав бути виведений Єгоханан уже як предтеча очікуваного всіма Месії. Дальшим посереднім доказом, що писав Мосендз теж четверту частину, може бути й те, що в листах своїх, писаних в 1948 році, Мосендз третьої частини вже не згадує, висловлюючи тільки бажання за всяку ціну закінчити працю над романом і добитися його появи книжкою: «Я би дуже хотів уже видати свій роман! Потім би й помер. Їй-Богу, молюся часом, щоб Мати Божа випросила мені сили для докінчення цеї праці й друку» (лист до Шумовських від 8 квітня 1948 р.). «Але роман, передусім роман! Він жере мене!» (лист до них же від 24 травня 1948 р.). «Першу частину знову переписав… і пішлю до видавництва через Прокопа… Видавати треба… Бо це буде моя візитівка з мого ложа хвороби, що я працюю, а не лише плекаю ТВС» (лист до М. Селешка від 8 червня 1948 р.). Але ж з усіх тих бажань пощастило Мосендзові тільки одне: послати рукопис першої частини свого роману до «Української Трибуни», як про це він сповістив М. Селешка за тиждень перед смертю поштовою карткою від 6 жовтня 1948 р., зазначуючи ляконічно, що «II й III частини ще не переписані».

Обірваний чи надламаний передчасною смертю автора Мосендзів роман «Останній пророк», хоч і збережений тільки у своїх трьох перших частинах, є справжнім останнім твором письменника високої кляси й полету. Написаний він вправною, досвідченою рукою видатного прозаїка, майстра новелі, і кожен його розділ читається з неослабленою увагою і зацікавленням. Хоч і без четвертої кінцевої частини, усі три перші частини пов'язані між собою міцно і постаттю героя, і його розвитком, як і часом та місцем дії, і творять з мистецького погляду завершену цілість. Кожна частина, як про це свідчить порівняння рукописів і друкованих фраґментів чи рукописних варіянтів, була багато разів перероблена, скрупулятно виправлена, і в оконечній редакції залишилося все, що найсуттєвіше. Писав його Мосендз не тільки зі знанням даного часу й середовища, Святого Письма і Талмуду, але і з глибоким відчуттям і зрозумінням письменницької відповідальности і покликання. «Письменником бути, — писав він у процесі своєї праці над закінченням «Останнього пророка» у листі до Шумовських від 8 квітня 1948 р., — та ще в наші часи — це щось більше, ніж пером водити по папері. Це покликання Боже. Як колись Джотто перед початком картини молився й постив — так і тепер дух письменника мусить бути чистий, вартий тих високих слів, що комбінує на папері його вправлена рука». Вірність цьому принципові довів Мосендз цілим своїм довго виношуваним і вистражданим «Останнім пророком».

Роман Мосендзів — це повість про народження, дитячі, юнацькі і молодецькі літа Єгоханана, сина Захарія й Елісеби (Єлисавети), значить про Іоанна, предтечу Ісусового і потім Івана Хрестителя, що про нього йде розповідь у перших главах Євангелії св. Луки. Але ж Мосендзів Єгоханан змалку захоплюється зброєю і військовим ділом, що їх репрезентують в Палестині римські займанці, і мати Елісеба, боячися шкідливих наслідків такого захоплення, віддає Єгоханана, зрештою згідно із даним колись приреченням,