Олексій Миколайович Толстой - Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

Оскаженілі пси спочатку заходилися гребти задніми лапами землю. Вони навіть не гарчали, вони навіть дивилися в інший бік, а не на втікачів, — так пишалися своєю силою.

Потім пси поволі пішли до того місця, де, охоплені жахом, стояли мов укопані Буратіно, Артемон, П’єро і Мальвіна. Здавалося, все пропало. Карабас Барабас незграбно йшов слідом за поліцейськими псами. Борода його щохвилини вилазила із кишені куртки й плуталася під ногами. Артемон підібгав хвоста й злісно гарчав. У Мальвіни тремтіли руки:

— Я боюсь, боюсь!

П’єро опустив рукави й дивився на Мальвіну, певен, що всьому кінець.

Перший от ямився Буратіно.

— П’єро! — крикнув він. — Бери за руку дівчинку, біжіть до озера, де лебеді! Артемоне, скидай клунки, знімай годинника, — будеш битися!

Мальвіна, щойно вона почула це мужнє розпорядження, миттю зіскочила з Артемона, підсмикнула сукню і побігла до озера. П’єро — за нею.

Артемон скинув клунки, зняв з лапи годинника і бант із кінчика хвоста. Вишкірив білі зуби й стрибнув ліворуч, потім праворуч, розпростуючи м’язи, і також став гребти задніми ногами землю. Буратіно видерся по смолистому стовбуру на верхівку італійської сосни, що самотньо росла серед поля, і звідти закричав, заволав, загорлав, заверещав що було сили:

— Звірі, птахи, комахи! Наших б’ють! Рятуйте ні в чому не винних дерев’яних чоловічків!

Поліцейські бульдоги немовби тільки тепер побачили Артемона й разом накинулися на нього. Спритний пудель ухилився й схопив зубами одного пса за недогризок хвоста, другого за стегно.

Бульдоги незграбно повернулися й знову накинулись на пуделя. Він високо підскочив, пропустивши їх попід собою, і знову встиг одному обідрати бік, другому — спину.

Бульдоги накинулись на нього втретє. Тоді Артемон, опустивши хвоста, помчав колами по полю, то підпускаючи близько псів, то кидаючись убік під самісіньким їхнім носом. Кирпаті бульдоги тепер по-справжньому розлютилися, засопіли, бігли за Артемоном не поспішаючи, уперто, ладні краще здохнути, але таки добратися до горлянки метушливого пуделя.

Тим часом Карабас Барабас підійшов до італійської сосни, вхопився за її стовбур і почав трусити:

— Злазь, злазь!

Буратіно руками, ногами, зубами вчепився за гілку. Карабас Барабас затряс дерево так, що на гіллі загойдалися всі шишки. На італійській сосні шишки колючі й важкі, завбільшки з невеличку диню. Жахнути такою шишкою по голові — це ж ой-ой-ой!

Буратіно ледве тримався на хисткій гілці. Він бачив, що Артемон уже висолопив язика, мов червону ганчірку, і скаче все повільніше.

— Віддай ключик! — заревів Карабас Барабас, роззявляючи пащу.

Буратіно поповз по гілці, дотягся до здоровенної шишки й почав перекушувати хвостик, на якому вона висіла.

Карабас Барабас труснув дужче, і важенна шишка полетіла додолу — бабах! — і просто йому в зубату пащу.

Карабас Барабас аж присів.

Буратіно відірвав другу шишку, і вона — бабах! — Карабасові Барабасові просто в тім’я, як у барабан.

— Наших б’ють! — знову заверещав Буратіно. — Рятуйте ні в чому не винних дерев’яних чоловічків!

Першими на підмогу прилетіли стрижі, — бриючим льотом вони почали стригти повітря просто перед носом у бульдогів. Пси марно ляскали зубами, — стриж не муха: як сіра блискавка — ж-жик мимо носа!

З хмари, схожої на котячу голову, впав чорний шуліка — той, що звичайно приносив Мальвіні дичину; він уп’явся пазурами в спину поліцейського бульдога, шугнув з ним угору на чудових крилах і випустив його.

Пес заверещав і гепнувся догори лапами.

Артемон збоку налетів на другого пса, вдарив його грудьми, збив із ніг, укусив, відскочив.

І знову закружляв довкола самітної сосни Артемон, а за ним погналися пошарпані й покусані поліцейські пси. На допомогу Артемонові заквапилися жаби. Вони тягли двох вужів, що осліпли від старості. Вужам однаково прийшов час помирати — чи під гнилим пнем, чи в шлунку у чаплі. Жаби умовили їх загинути геройською смертю.

Шляхетний Артемон вирішив тепер розпочати відкритий бій. Він сів на хвоста й вишкірив ікла.

Бульдоги налетіли на нього, і всі втрьох покотилися клубком. Артемон клацав щелепами, дер землю пазурами. Бульдоги, не зважаючи на укуси й подряпини, жадали тільки одного: добратися до Артемонової горлянки і вчепитися в неї мертвою хваткою. Вереск і виття лунали по всьому полю.

На допомогу Артемонові бігла родина їжаків: сам їжак, їжачиха, їжакова теща, дві їжакові незаміжні тітки й маленькі їжаченята. Летіли, гули гладкі чорно-оксамитові джмелі в золотих плащах, шурхотіли крилами люті шершні. Повзли жужелиці й кусючі жуки з довгими вусами.

Всі звірі, птахи й комахи самовіддано накинулись на ненависних поліцейських собак.

Їжак, їжачиха, їжакова теща, дві незаміжні їжакові тітки й маленькі їжаченята згорталися клубками і з швидкістю крокетної кулі вдаряли голками просто бульдогів у пику.

Джмелі, шершні з нальоту жалили їх отруйними жалами. Поважні мурахи не поспішаючи залазили в ніздрі і там пускали отруйну мурашину кислоту.

Жужелиці й жуки кусали за пупок.

Шуліка дзьобав то одного, то другого пса кривим дзьобом у череп. Метелики й мухи щільною хмаринкою товклися перед їхніми очима, затуляючи світ.

Жаби тримали напоготові двох вужів, що були ладні померти геройською смертю. І ось, коли один з бульдогів широко роззявив пащу, щоб вичхнути отруйну мурашину кислоту, старий сліпий вуж кинувся головою вперед йому в горлянку і гвинтом проліз у стравохід. Те саме сталося й з другим бульдогом: другий сліпий вуж кинувся йому в пащу. Обидва пси, поколоті, пожалені, подряпані, задихаючись, почали безпорадно качатися по землі.

Шляхетний Артемон вийшов з бою переможцем.

Тим часом Карабас Барабас витяг нарешті з величезного рота колючу шишку. Від удару по тімені в нього вибалушились очі. Похитуючись, він знову схопився за стовбур італійської сосни. Вітер розвівав його бороду.

Сидячи на самісінькій верхівці сосни, Буратіно помітив, що кінець бороди Карабаса Барабаса, покошланої вітром, приклеївся до смолистого стовбура.

Буратіно повис на гілці і, дражнячись, запищав:

— Дядечку, не доженеш, дядечку, не доженеш!

Зіскочивши на землю, він почав бігати довкола сосни.

Карабас Барабас, простягаючи руки, щоб схопити хлопчиська, заточуючись, побіг за ним довкола дерева.

Оббіг раз, от-от, здається, вже схопив скарлюченими пальцями хлопчака, оббіг удруге, оббіг утретє…

Борода його, обмотуючись навкруг стовбура, міцно приклеювалася до смоли. Коли борода закінчилася і Карабас Барабас уперся носом у дерево, Буратіно показав йому довгого язика й побіг до Лебединого озера — шукати Мальвіну і П’єро.

Пошарпаний Артемон на трьох лапах, підібгавши четверту, наздоганяв його кульгавою собачою риссю. На полі залишилися два поліцейські пси, за життя яких, мабуть, не можна було дати й здохлої сухої мухи, і розгублений доктор лялькових наук