Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

5

Лінда сиділа на підвіконні своєї кімнати й дивилась на вулицю, в садок. Виглядала Гаррі, але він, як назло, з самого ранку не зʼявлявся.

А йти шукати його знову вона, хоч і хотіла, та не могла. Ненсі сказала, що покоївки гомоніли про хлопця мало не всю ніч. Дівчина не могла бачити їх, знайти й розуміти, що вони вподобали того, кого вона вважала своїм.

Але Гаррі не належав їй. Тільки-но здавалося, що вона отримала його, як він вислизнув, закрився, в його житті відбувалося щось невідоме їй, проте важливе. Лінда відчувала це, здавалося, ніби її відсунули вбік, і від цього починало боліти в грудях.

-Панянко! - Ненсі залетіла в кімнату й зачинила за собою двері - Я щойно бачила його!

-Кого? - стрепенулася Лінда.

-Вашого ж хлопця. Гаррі. Він розмовляв із паном баронетом. Оце тільки пішов від нього.

-А про що розмовляв?

-Уявлення не маю. Не змогла підслухати, бо поруч крутилася економка.

Пообіді Лінда, як завжди, вдягнулася для «занять» і пішла до будиночка. Страшно було уявити, що Гаррі може не прийти, але вона мусила поговорити з ним.

Хлопець теж не був упевнений, що йому варто приходити на «їхнє» місце. По-перше, страшно було не побачити там Лінду, а по-друге, ще жахливіше - почути особисто від неї, що через вчорашню ситуацію вона більше не кохає його.

Гаррі знав, що Дженні відправили додому вже на ранок, і вона почувалась добре. Тільки прийшовши на роботу, він зустрів у стайні двох покоївок, яких бачив учора ввечері. Вони, захоплено позираючи на нього, навперебій розповіли, що Дженні почувається краще, але її психічний стан дуже непевний.

Гаррі тільки знизав плечима. Він почувався, й справді був винним, хоч нічого й не зробив. Він не просив Дженні точитись, але вона не зробила б того, якби…не закохалась у нього?

Це звучало настільки абсурдно, що Гаррі увесь ранок намагався остаточно осягнути це. Він іще повністю не звик до розуміння того, що Лінда відповідає взаємністю на його почуття, як тут знову…

Він так замислився, що не звертав уваги на дівчат, які всюди попадалися йому. Ті двоє, яких він зустрів у стайні, довго не йшли й просто стояли та шепотілись, спостерігаючи, як він годує коней. Вони забрались тільки після того, як прийшли інші конюхи.

Гаррі помітив, що його оточили надто великою увагою, вже пізніше, коли попрямував у садок і побачив там ще пʼятьох покоївок, які начеб-то просто гуляли, а насправді дивились у його бік. Ніби чекали на нього.

Через те він не пішов у садок. Вийшов зі стайні вже тоді, коли настав час для «заняття». Йшов і сподівався, що дівчина буде там, бо все якось так заплуталося, але нічого не змінилося. Вона була єдиною, і якщо раніше він намагався досягти більшого заради себе самого, то тепер особливо прагнув цього для неї.

Тому Гаррі більше, ніж просто зрадів, коли побачив, що Лінда чекає на нього. Він забув про покоївок, які могли б стежити за ним, і побіг до неї, намагаючи роздивитись її обличчя.

Дівчина не виглядала злою чи засмученою. Невже? Вона навіть посміхнулась йому.

Гаррі вчасно згадав, що не може обнімати її тоді, коли вони знаходяться на вулиці. Навколо нього сьогодні забагато очей…жіночих.

-Вибач мені ще раз - сказав хлопець, коли вони опинились уже удвох у будиночку - Я вчора не…

Лінда не дала йому договорити й просто поцілувала його. Вона й сама відразу забула, що хотіла сказати, й навіть не дуже добре памʼятала вже, чому сердилась на нього.

-Ти говорив із моїм батьком, так сказала Ненсі - запитала дівчина пізніше, коли перші пориви минули, й до неї повернулась подоба здорового глузду - А про що?

Гаррі відкашлявся.

Він не хотів говорити про це зараз. Краще взагалі мовчати й надалі відчувати її поруч із собою, її голову на своєму плечі. Але якщо вона дізнається не від нього, всьому цьому може прийти остаточний кінець.

-Про те, що я звільняюся - сказав хлопець. Дивно, як просто виявилось повідомити про це.

-Що? - Лінда відхилилась від нього - Чому?

-Бо… - Гаррі ніколи не боявся дивитися дівчині прямо в очі. Але зараз йому хотілося провалитися крізь землю й говорити звідси, щоб вона не бачила його - Бо знайшов іншу роботу.

Лінда відчула, як щось дуже муляє всередині. Те саме, що робило її ревнивою та токсичною.

Їй було добре, коли Гаррі знаходився поруч. Але ж вона знала про його прагнення досягти більшого. І знала, що він не просто хотів, а й робив щось для цього. Дівчина вважала, що його дії - це тільки навчання, але, як виявилось, ні. І їй не було відомо про це, бо він нічого не говорив.

-Яку? - запитала вона, намагаючись усунути металеві нотки зі свого голосу. Їй варто б порадіти за нього, і вона займатиметься саме цим.

-Журналістом.

Очі Лінди зробилися круглими.

-Ти будеш працювати журналістом?

-Так. А що?

Гаррі не подобалось її здивування. Таке враження, ніби він повідомив їй, що отримає якийсь дворянський титул. Тобто, щось абсолютно не властиве, таке, що не підходить і точно неможливе для нього.

-Нічого. Просто батько казав, що не кожен може стати журналістом, бо це дуже хитрі люди, які мають звʼязки з багатіями.

Частково це було правдою. Але Гаррі не вважав це приводом для того, щоб відмовлятися від своїх прагнень. Тим більше, що в нього наче й почало виходити, нехай насправді він хотів працювати журналістом не тут, і не в цій газеті.

Але саме про цю професію вони мріяли з Алексом іще тоді, коли були малими, вчилися читати й захоплено вивчали публікації в тих дешевих газетах, які читали дорослі. Дитиною Гаррі міг годинами просиджувати з газетою та вивчати все, що там написано, від  заголовків на титульних сторінках до інформації про типографію.

Він розповів про це Лінді.

Дівчині було дивно бачити його таким захопленим і натхненним. Він справді хотів бути журналістом, і вона почувалася винною через те, що не підтримала його з самого початку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍